Февральская революция 2014 года в Украине не разрушила государство, но на короткое время сильно ослабила его. В течение нескольких недель силовые структуры и чиновничий аппарат были в глубокой растерянности, не зная, что делать, кому подчиняться и главное – не зная, что будет дальше.

Коррумпированность и безнадежность украинского государственного аппарата ни для кого не были секретом. Более того – революция как раз и декларировала, что борется против такого государства. В условиях, когда государственная власть шаталась, революционные силы (то есть Майдан) могли попытаться взять власть, разрушить нынешнее коррумпированное чиновничье государство и заменить его новым, революционно-демократическим государством, подконтрольным народу.

Вместо этого майдановцы пошли по другому пути. Активисты Майдана предпочли не решать проблему, а обойти ее. Если украинская армия небоеспособна, а генералы бездарны, надо не создавать новую армию, а создавать параллельно старой армии добровольческие батальоны. Если государственный аппарат снабжения армии неэффективен, надо не брать его под свой контроль и реорганизовывать, а нужно снабжать армию и батальоны с помощью волонтерских негосударственных организаций.

В результате контроль над общественными ресурсами остался у старого государства. После короткого периода разброда и шатаний в феврале-марте 2014 года оно восстановило свои позиции. А восстановив их, оно поставило под свой контроль добровольческие батальоны и превратило волонтерское движение в способ временно затыкать дыры в проржавевшей бочке олигархической государственности.

Все это не отменяет искренности и честности активистов волонтерского движения. Но с политической точки зрения этот путь ведет в тупик. Нельзя изменить общества, обходя и игнорируя вопрос о власти.

Мы публикуем небольшую заметку активиста из Артемовска о волонтерском движении и приглашаем всех заинтересованных читателей к дискуссии. Оригинал заметки находится здесь.

Волонтери - приклад самоорганізації

Волонтери – приклад самоорганізації

Коли система загальної несправедливості готова впасти під натиском власних протиріч, коли держава залишає за собою одну лише функцію – багатих робити ще багатшими за рахунок бідних, і така лицемірна держава в небезпеці, капіталісти кличуть на допомогу волонтерів.

Якщо буржуазна держава – це найбільш органічна форма організації суспільства, то навіщо їй волонтери?

Якщо буржуазна держава не є такою стійкою формою і не може захистити ні себе, ні своїх підданців (якою б даниною і військовою повинністю їх би не зобов’язувала), то навіщо буржуазна держава тоді потрібна взагалі?

Волонтерство відтягує природні революційні процеси, створюючи комфортні умови гнобителям і ілюзію захищеності пригнобленим. Дійсно, навіщо витрачатися на біженців, якщо є лохи, які і притулок дадуть, і нагодують за свій рахунок (за ті крихти, які залишаться після сплати тарифів)? Краще зарплату депутатам підвищимо і більше поліцаїв в штат наберемо.

І навпаки: навіщо йти протестувати, чогось добиватися у влади, капіталістів, вертати награбоване ними у тебе ж, якщо є щедра тітонька, яка тебе сьогодні голодним не залишить? Але ж можна було б просто проводити роз’яснювальну роботу серед знедолених і допомагати зводити барикади.

Говорячи про негативні наслідки волонтерства, я не кажу, що будь-яка самоорганізація і взаємодопомога є непотрібними. Це дуже корисні явища, і добре, що цей досвід українці вже мають. Проте є величезна різниця між революційною самоорганізацією, наприклад, проведенням страйку, і самоорганізацією реакційною, яка цей страйк відтягує благодійністю на користь голодних і босих потенційних страйкарів.

Уявіть собі Париж або Берлін, де влада піднімає вартість проїзду в метро на 10 євроцентів, а активісти, замість традиційних бунтів з побиттям поліції, займаються відшкодуванням цих десяти євроцентів кожному пасажиру. Комедія, та й тільки, проте аналогія з нашими волонтерами прозора.

На днях, 5 грудня, українці відзначали День волонтера. Президент Порошенко прямим текстом сказав, що без волонтерів він і так би “переміг”, чесно продемонструвавши своє ставлення до активістів. А ось патріотичні ЗМІ, спільноти в соціальних мережах, редактори і адміністратори яких сьогодні здебільшого і є волонтерами, багато говорили про користь активістів-благодійників для України. Це сьогодні вже якийсь постулат, догма. Альтернативна точка зору не вітається, хіба що хтось заїкнеться про неспроможність політичних еліт самим вести війну, і перекладання ними відповідальності на бідний народ. Проте більш глибших висновків не наважився зробити ніхто.

А висновки наступні: не зважаючи на державну пропаганду, час прийняти той факт, що волонтерство – це погано. Роблячи добро одній окремій людини, ми не робимо світ кращим, а консервуємо вікову систему нерівності та експлуатації. Чим швидше ми це зрозуміємо, чим скоріше волонтери переростуть в бунтарів і заколотників, тим скоріше ми здобудемо собі Україну і мир.

Микола Цихно

VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 10.0/10 (3 votes cast)
VN:F [1.9.22_1171]
Rating: +1 (from 1 vote)
Активіст з Артемівська: "Не зважаючи на державну пропаганду, час прийняти той факт, що волонтерство - це погано!", 10.0 out of 10 based on 3 ratings