Редакція сайту пропонує переклад статті експерта з міжнародних відносин, та відомого західного аналітика Скота Стюарта, яка присвячена темі радикальних лівих груп в Греції та Італії. Заздалегідь просимо вибачення за можливі неточності та помилки в перекладі. Чекаємо на коментарі.

Скотт Стюарт, віце-президент з аналізу “Stratfor”

У минулому геополітичному тижневому огляді Джордж Фрідман обговорював те, як світова фінансова криза спровокувала глобальну кризу безробіття і, як Європа стала епіцентром цієї кризи. Він також зазначив, що масове безробіття викликає політичну кризу так само, як заходи жорсткої економії активізуватимуть радикальні політичні партії, що налаштовані проти існуючого ладу. Оскільки безробіття настільки поширене, безробітні, розчаровані люди приєднуються до радикальних партій, які підтримують широкий спектр політичних ідеологій. До прикладів останніх належать така популістська партія євроскептиків, як «Рух 5 зірок» в Італії; крайні праві партії, як партія «Золотий світанок» в Греції, противники заходів жорсткої економії «зліва», як «Коаліція радикальних лівих в Греції, або «Syriza». Враховуючи те, що рівень безробіття в Греції складає понад 27 відсотків, не дивує той факт, що радикальні праві та радикальні ліві групи отримують підтримку тих, хто незадоволений кризою. Насправді, Греція має довгу історію схильного до насильства лівого радикалізму. Так, в 1970-х роках спостерігався підйом радикального угруповування «17 листопада», а впродовж останніх років відзначено зростання таких революційних груп, як «Революційна боротьба» та «Змова палаючих осередків». Враховуючи цю історію і те, яким чином нинішня криза продукує незадоволених, радикальних і безробітних людей, вважаємо за необхідне розглянути крайнє ліві радикальні групи в Греції та можливі види насильства, які від них можна очікувати. Також важливо пам’ятати, що Греція не є єдиною країною, в якій населення радикалізується «вліво». В Італія так само зростає лівий радикалізм. Те, що відбувається в цих двох країнах може передвіщати те, що може статися в інших країнах Європи. Історія радикалізму Історія революційних лівих в Греції починається з анархістів 1900-х років та появи комунізму в Європі. Під впливом більшовицької революції в Росії, комуністичні партизани були одними з найбільш ефективних анти-німецько-фашистських військових сил, які чинили спротив протягом всього періоду окупації Греції країнами «Осі» (Італія і Болгарія приєдналася до Німеччини в окупації). Після вторгнення союзних військ в Грецію та її звільнення від окупаційної влади, в країни розпочалася громадянська війна, в якій зіткнулися комуністичні партизани з антикомуністичними військами, яких активно підтримували англійці та американці. Через те, що велика кількість колишніх нацистських колабораціоністів допомагали антикомуністичним силам в грецькій громадянській війні, після її закінчення багато антикомуністичних елементів залишилося в силових структурах країни. Війна залишила велику кількість членів та осередків комуністичного руху, розгніваного тим, що нацистських колабораціоністів, таких як Георгіос Пападопулос (згодом стане лідером військової хунти, що захопила владу в 1967 році) так і не було притягнуто до відповідальності. Після війни, як і більша частина Європи, Греція стала полем битв впродовж «холодної війни». Комуністичні сили в Греції, та в сусідній Туреччині, були рушійною силою для прийняття та реалізації в 1947 році Доктрини Трумена, в якій президент США Гарі С. Трумен обіцяв військову та економічну підтримку Греції і Туреччині для запобігання їх попаданню в радянську сферу впливу. Це призвело до сильних антиамериканських і антинатовських настроїв серед грецьких лівих, які спираючись на ці настрої, пізніше почали діяти терористичними методами. Але Сполучені Штати і їх союзники були не єдиними, хто намагався впливати на Грецію. Радянський Союз бачив грецьких комуністів, як і комуністичні групи в інших країнах Заходу, в якості корисного інструменту. Союз активно підтримував комуністичних активістів в грецькому робочому та студентському рухах. Антирежимні настрої в грецькому студентського русі вийшли на перший план в 1973 році, коли студентські протести проти військової хунти були придушені силою. Знаковим інцидентом став прорив танків через ворота Афінського політехнічного університету 17 листопада 1973 року, коли солдати окупували протестуючий університет разом зі студентами. Повстання в афінському політехнічному університеті зіграло свою роль в тому, що в грудні 1975 року на той час ще невідома група «Революційна організація 17 листопада» вбила Річарда Уелша, голову резидентури ЦРУ в Афінах. З тих пір аж до 2000 року, група «17 листопада» провела кілька вбивств і нападів на об’єкти та працівників НАТО, членів грецького уряду і промисловців. Хоча група здебільшого стала відома своїми оригінальними методами нападу (на невеликій дистанції від жертви), з використанням пістолетів 0,45-калібру, вони також провели ряд успішних бомбових атак, серед яких вбивство аташе Міноборони США Вільяма Нордина в червні 1988. У 1989 році група викрала протитанкові ракети з військової бази в грецькому місті Лариса. Ракети були згодом використані в нападах на будівлі та броньовані лімузини. Бійці «17 листопада» практикували ефективні методи конспірації та безпеки. Це дозволило їм працювати значно довше, ніж їх сучасникам з радикальних лівих груп в Німеччині та Італії. Якщо засновники німецької Фракції Червоної Армії (RAF) і італійських «Червоних бригад» були заарештовані в 1970 році, засновники групи «17 листопада» були на волі до 2002 року, коли в результаті невдалого вибуху на поромній компанії було заарештовано виконавця. Влада використала інформацію, отриману від заарештованого бійця для подальшого арешту більшості членів групи «17 листопада», діяльність якої з того часу добігла кінця. Але спокій в Греції тривав не довго. Натхнені широким розголосом арешту та судового процесу над членами групи «17 листопада» в 2003 році в середовищі грецьких радикалів виникає нова революційна організація, яка отримала назву «Революційна боротьба». Члени групи розділяли антиімперіалістичні, антикапіталістичні та антиамериканські погляди «17 листопада». Але ця група була вже не була марксистською терористичною організацією. З 2003 по 2010 р., «Революційна боротьба» проводить кілька бомбових нападів на грецькі правоохоронні будівлі, банки та міжнародні корпорації. Група також взяла відповідальність за ряд збройних нападів на представників поліції і ракетний напад на посольство США. В останній атаці, членами групи використовувалися РПГ-7 замість улюбленців групи «17 листопада» М28 Супер Базука. РПГ також було знайдено в квітні 2010 року, коли шість членів «Революційної боротьби» були арештовані. Два члена групи, засновник Нікос Мазиотис та його дружина, Панагиота Роупа, втекли з-під варти в ході судового розгляду в липні 2012 року. Сьогодні вони, як і раніше, залишаються на волі. У 2008 році інша група грецьких анархістів, що називає себе «Змова Палаючих осередків» (the Conspiracy of Fire Cells) оголосила про свою причетність до ряду невеликих терактів проти автосалонів і банків в Афінах і Салоніках. До кінця 2010 року, напади бійців групи були спрямовані на пошкодження майна. Група уникала людських жертв, для чого надсилала попереджуюче повідомлення про теракт, що вирізняє її методи від методів членів «17 листопада». У січні 2010 року перед запланованим вибухом в приміщені парламенту країни група зробила попередження через повідомлення в редакцію газети. Це дозволило евакуювати людей з приміщення, і тим самим уникнути жертв. Ця оперативна парадигма змінилася в 2010 році, коли група приступила до відправки листів-бомб. Після низки таких листів-бомб, які були відправлені в грецьке міністерство юстиції, іноземні посольства в Афінах і канцлеру Німеччини Ангелі Меркель, грецька поліція заарештувала двох підозрюваних. Під час арешту підозрюваних були виявлені листи-бомби на ім’я тодішнього президента Франції Ніколя Саркозі та на адреси бельгійського і голландського посольств в Афінах. Всього було заарештовано 13 людей за участь у групі «the Conspiracy of Fire Cells» За кілька тижнів до суду, в січні 2011 року, італійські анархісти відправили в посольства декількох країн в Римі листи-бомби, начинені шрапнеллю. Також, 28 грудня 2010 року, анархісти напали на грецьке посольство в Буенос-Айресі, після якого був проведений напад на приміщення суду, в якому судили членів групи «the Conspiracy of Fire Cells». Пристрій, що вибухнув в суді, був настільки потужним, що спричинив істотне пошкодження будівлі самого суду а також кількох сусідніх машин. Завдяки телефонному попередженню за 40 хвилин до вибуху, ніхто не постраждав. Група, що називає себе «Lambros Fountas – осередком неофіційної Федерації анархістів» взяла на себе відповідальність за бомби-посилки в Римі. (Lambros Fountas був членом групи «Революційна боротьба», який був убитий в квітні 2010 року і чия смерть призвела до облави на членів групи). Назва цієї анархістської групи демонструє тісний взаємозв’язок між грецькими та італійськими анархістами. Атаки в Італії, такі як напад в травні 2012 на інженера – ядерника в Генуї, і дві спроби пошкодити залізничні сигнальні кабелі в Брістолі, Великобританія, були проведені бійцями, що діють під назвою «Неофіційною федерації анархістів». В одному з найбільш нахабних нападів за останні роки, троє озброєних чоловіків з’явилися в афінському офісі корпорації Microsoft в ранні години 27 червня 2012 року, і після знешкодження охоронців, заблокували вантажівкою двері офісу та підірвали машину, нашпиговану вибухівкою. Зовсім нещодавно, грецькі анархісти провели серію дрібних підпалів і вибухів у відділеннях банків, політичних партій і будинках журналістів. 11 березня 2013, був здійснений бомбовий напад на офіс кур’єрської компанії в Афінах. Прогрес в бік летальності З цієї історії ми можемо визначити деякі тенденції майбутньої радикальної діяльності лівих організацій. По-перше, ясно, що марксистському тероризму, який охоплював Європу в 1970-х і 1980-х років не вдасться повернутися на політичну сцену, незалежно від того, скільки людей буде радикалізовано нинішньої кризою. Геополітичне середовище та міжнародна ситуація, які породили і виховали марксистський тероризм різко змінилася. Спонсорської допомоги на навчання і підтримку подібних терористичних організацій, яка надавалася Радянським Союзом та певними країнами Східної Європи (як Східна Німеччина) просто не з’явиться. Крім того, марксистських таборів з підготовки бойовиків, які були в таких країнах, як Ємен, Лівія та Ірак більше не існує. Після падіння Радянського Союзу, більшість лівих радикалів, за винятком деяких груп у Латинській Америці, розчарувалися в марксизмі. Це сприяло зростанню анархізму, який, на думку багатьох радикалів в системі, менш схильний до корупції, і тому є більш життєздатною альтернативою капіталістичної імперіалістичної системи. Те, що залишається послідовним та незмінним серед радикальних лівих – це почуття міжнародної солідарності. Саме ця солідарність мотивувала членів Японської Червоної армії проводити атаки в ім’я своїх палестинських товаришів та надихала спеціалістів Тимчасової Ірландської республіканської армії навчати інших марксистських революціонерів в тренувальних таборах на півдні Ємену. Крім того, сучасні італійські та аргентинські анархісти проголошують про свою підтримку ув’язнених грецьких товаришів через проведення нападів та бомбових атак. Хоча грецькі та інші європейські анархісти підтримують антикапіталістичні і антиімперіалістичні переконанням марксистів, вони досі не вбивають людей в тій мірі,як це робили марксисти у своїх атаках. Бомбові атаки на банки та підпали будівель далекі від викрадення або вбивства банкіра чи промисловця. Відправка листів з бомбами в посольства також вельми відрізняється від вбивств Нордина та і Уелша. Тим не менш, перехід від стратегії на знищення майна до атак, мета яких – калічити (відправка листів – бомб та напади) є досить тривожною тенденцією. Якщо вона збережеться, залишається недовго чекати на атаки зі смертельним результатом. Члени групи «Революційна боротьба» вже зробили цей стрибок у своїх нападах на поліцію, і інші анархісти можуть наслідувати цей приклад. Той факт, що італійські анархісти вже використовують осколочні бомби в листах є ще одним показником того, що вони можуть зробити наступний крок до летальності. Напади на будинки п’ятьох журналістів в Греції 11 січня 2013 свідчать про те, що тепер насильство перенесено з офісів до житла громадян. Вогонь може бути дуже смертоносною зброєю, і якщо бомбові напади на будинки продовжуватимуться, то смерть та жертви є тільки питанням часу. Хоча сучасним анархістам бракує державної підтримки (??? – від перекладача)якою в епоху холодної війни активно користувалися марксистські групи в плані фінансування і отримання зброї, близькість Греції та Італії до «чорного ринку зброї» на Балканах та Близькому Сході означає, що анархісти зможуть самостійно та досить легко одержати необхідну зброю. Знайдені в розпорядженні бойовиків «Революційної боротьби» під час їх арешту реактивний гранатомет та пістолети сербського виробництва є прекрасним свідченням доступності необхідної зброї в регіоні. У той час як пляшки із запальною сумішшю та листи-бомби є досить дешевими та доступними, використання гармат і ракетних установок вимагають великих коштів. Таким чином, буде важливо спостерігати за тим, як грецькі анархісти почнуть операції з експропріації, такі як пограбування банків і викрадення людей з метою викупу. Для сучасних анархістів характерна висока технологічність, тому слід шукати ознаки початку кіберзлочинності. Через глибокі зв’язки та взаємодію між анархістами, будь які зрушення у бік насильства в таких місцях, як Греція та Італія, можуть мати глобальні наслідки.

Оригінал – http://www.stratfor.com

VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0.0/10 (0 votes cast)
VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0 (from 0 votes)