zgRrMMpEtSw«Коли всім народом дмухнути, то ураган буде».

Старе козацьке прислів’я

 

Поки на Сході України точиться війна, у глибокому тилу – в столиці – наростає соціальна боротьба. Непомітно, поступово, крок за кроком, але впевнено. За інформаційною ширмою зрежисованих політичних баталій («новий президент», «Кличко-мер») важко розгледіти назріваючий народний протест, прояви якого то тут то там виникають в столиці України. Народний гнів немов ріка, яка складається із сотень маленьких  струмків. По одинці вони непомітні та слабкі, але злившись в один величезний потік, цей гнів поглине хиткий «порядок» нової паразитичної влади, яка швидкими темпами будується сьогодні на ще не висохлій крові героїв Небесної сотні.

Струмочки майбутньої революції – це розлючені вкладники банку олігарха-депутата Новінського перекривають рух на вулиці Грушевського.

Це – переселенці зі Сходу пікетують Верховну раду, вимагаючи юридичного статусу та даху над головою.

Це – бійки в приміщенні КМДА між провладними сотнями Самооборони та майданівцями, які мешкають в приміщенні столичної мерії.

Це – палаючи шини на Майдані і руйнування мешканцями  незаконного паркану в житловому масиві на Солом’янці. І це все лише за останні кілька днів.

А скільки конфліктів, про які «незалежні» ЗМІ воліють не писати на свої ресурсах, «дабы народ не баламутить». Показовим є той факт, що на абсолютній більшості таких акцій ви не побачите ані представників політичних партій, ані народних депутатів. Цей гнів народний ніхто не помічає. Чи то від страху, чи то від презирства.  Але дуже сильно помиляються ті, хто вважає, що достатньо прибрати барикади з вулиць столиці та відправити найбільш пассіонарних на Східний фронт, і в Києві зацарює тиша та покірний спокій – такі обов’язкові умови для розкрадання мільярдів чиновниками та олігархами.

Київ кипить від гніву. Гніву через «нові-старі» пики нахабних бюрократів у владі. Через розкрадання мільйонів, які громадою по копійці збирали для військових на Сході. Через нові забудови від «національно-свідомих» олігархів. Через бідність та приреченість  тисяч вимушених покинути рідні місця переселенців. Через бариг та торгові точки на вулиці Інститутський, там де кілька місяців тому бруківка була червоною від крові найкращих синів України.

Паразитична влада, відспівавши гімни та відтанцювавши на сцені Майдан, вирішила із головою поринути в такий зичний для себе процес – тотальний дерибан. Тільки тепер, на відміну від нахабно-відкритих та по бандитські відвертих «донецьких», нові паразити всіляко прикриваються патріотичними закликами та вимогою «не критикувати владу у військовий час». І за це нова революція нагородить їх відповідно, не шиком ростовського або лондонського заслання, а гарним краєвидом з висоти ліхтарного стовпа.

Паразитична влада в Києві не помічає назріваючого вибуху. Чому? Через презирство, жадібність та банальну тупість. До влади пришли ті, хто ще вчора хотів домовлятися із диктатором, тиснучи руку у крові сотень українців. До влади прийшли ті, хто звик мати справу із покірним народом, із «бидлом», як вони полюбляють нас називати у своїх офісах,  на своїх підприємствах, із вікон своїх кортежів.

Революції їх не змінила, бо їх не змінить нічого, крім зашморгу на шиї. Вони так само живуть в Україні «до Майдану», до революції, яку вони чомусь прозвали «революцією гідності», хоча ми її називаємо революцією народного гніву.

Революція їх не змінила, але вона змінила нас. Вона продовжує нас змінювати. Змінювати тих, хто на Сході із зброєю в руках відбивається від імперіалістичної агонії останньої імперії. Змінювати тих, хто з останніх сил допомагають воякам на фронті, пораненим у лікарнях та в полоні чи засланні. Змінювати тих, хто нарешті відкинув пасивність та страх, і почав боротьбу у себе на вулиці, у дворі, на підприємстві. Цей процес перманентної (хай вибачить мене за плагіат шанований Лев Давидович) революції охопив багатомільйонний народ, трудовий (бо капіталісти та експлуататори продовжують жити в мареві минулого) народ України. Його важко побачити, але його можна відчути. В Києві особливо.

Наведу лише один єдиний приклад.

Вчора, 5 червня, мешканці одного з мікрорайонів столиці зробили свою маленьку революцію. Кілька років в цьому мікрорайоні працює таке собі підприємство ТОВ «Агрохолдінггруп». Виробляє воно добрива та корм для тварин. Робиться це в кількох десятках метрів від житлового масиву, в повітря викидається за зміну величезні обсяги забруднюючих речовин. Сморід стоїть такий, що в радіусі двохсот метрів у спокійну погоду без масок та респіраторів знаходитись неможливо.  На підприємстві працюють в дві зміни по чотири чоловіки робітники. Працюють за копійки, без належного одягу, захисних масок.

Власник ТОВ «Агрохолдінггруп» на численні звернення місцевих мешканців не реагував. Хворіють діти? Неможливо відкрити влітку вікно? Голова болить та розвинулась астма? Нічого не має значення, коли справа стосується прибутку. І якщо спочатку це брудне підприємство працювало зовсім без дозволів та ліцензій, то потім, коли громада мікрорайону почала писати листи в усілякі державні інстанції, власник підприємства домовився із чиновницею середнього рангу про швидке та дешеве «ліцензування». Далі були спроби судом, прокуратурою, міліцією зупинити виробництво. Але завжди закон був на стороні того, хто платить. В цьому випадку платив власник ТОВ «Агрохолдінггруп». І мабуть так і продовжувалося б далі, і люди ще роками б дихали шкідливими випарами та пилом. Але громада мікрорайону, якій увірвався терпець, вирішила не чекати допомоги від держави, а йти та вирішувати проблему самостійно.

6Y66NC4JN2I Зібравшись разом, чоловік 300, мешканці зайшли на підприємство, відкрили двері в цех та зупинили виробництво. Спочатку втікши з місця подій та залишивши робітників відповідати перед розгніваними людьми, власник – 34 річний Петрушенко Олександр Анатолійович, приїхав до громади у супроводі охоронців. Приїхала і міліція, і навіть місцевий голова МЧС. Але самовпевненість власника, із якою він почав виступати та обіцяв «все порешать», швидко розвіялась перед обличчями трьох сотень розгніваних людей. Власник перелякався, менти не вилазили із своєї машини, а чиновник від МЧС червонів та обіцяв підтримати громаду.

В результаті такого «діалогу», підприємство тимчасово зупинило свою роботу і було вирішено провести круглий стіл за участі власника підприємства, голови Голосіївської РДА і представників Громади Корчуватого. Але вже наступного ранку, спираючись на законі дозволи та рішення місцевої влади при мовчазному схвалені останньої (хоча ще за день до цього бюрократична сволота обіцяла стати на захист інтересів громадян), власник знову увімкнув рубильник та розпочав шкідливе виробництво.

WHAZKV1CG70Зараз громада мікрорайону збирається далі боротися, до тих пір, поки підприємство не буде закрито, або ж не буде встановлене відповідно фільтруюче обладнання. Наскільки це реально зробити, залежить тільки від самих людей. Але факт залишається фактом. За один день у віддаленому від центра міста мікрорайоні відбулася маленька революція.

Ще один струмочок народного гніву влився у великий потік майбутньої революції. Коли саме і де саме вона розпочнеться – невідомо. Але те, що Київ – столиця революційного Майдану – зробить свій великий внесок в її початок – не може викликати сумнівів.

VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 1.0/10 (1 vote cast)
VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0 (from 2 votes)
ГРОМАДА – ВЕЛИКИЙ ЧОЛОВІК, 1.0 out of 10 based on 1 rating