«Мародерство — незаконне привласнення чужого майна, використовуючи безкарність в окремих трагічних ситуаціях, як наприклад, під час природних катастроф або бойових дій; часто супроводжується актами насилля. Мародерство в Україні є кримінально караним діянням і визначається, згідно із Кримінальним кодексом України».

Вікіпедія

 

За кілька останніх місяців війни ми звикли, що мародерами називають тих, хто грабує безпосередньо на полі бою. Це солдати, сепаратисти, «мирні» мешканці фронтової зони. Але ми не помічаємо того, що в тилу існує інший тип мародерства, коли шахраї привласнюють собі речі та гроші, які люди віддають з благими намірами. Наприклад для бійців чи вимушених переселенців. Цей тип мародерства не менш ганебний та жахливий, а ніж грабунок на полі бою. Виродки, які таким способом наживаються, вбивають найдорогоцінніший ресурс – довіру, з якою прості люди віддають часто останні копійки заради підтримки тих, кому ще важче. Карати цей злочин треба з не меншою жорстокістю, аніж мародерство на фронті. Проблема в тому, що дуже часто шахраї залишаються безкарними через те, що їхня діяльність повністю відповідає «закону», а «захисники» такого закону їх прикривають та підтримують. Тому в якості останнього аргументу залишається лише народна відплата.

Це – особа, на яку зареєстрований фонд «Віра.Любов.Опора» - Дорожкіна Крістіна.

Це – особа, на яку зареєстрований фонд «Віра.Любов.Опора» – Дорожкіна Крістіна.

З початком війни на Сході, перед народом постала проблема забезпечення військ та добровольців. З’явилися десятки волонтерських організацій та неофіційних груп, які по  крихтам збирали гроші на допомогу передовій. Однак паралельно почали випливати контори, які під вивісками «благодійних фондів» збирали гроші не військовим чи переселенцям, а на дорогі джипи для своїх директорів. З одним таким фондом – «Вера. Любовь. Опора» кореспонденти «Нової іскри» вже стикалися. Тоді група робітників звернулася до нас із проханням висвітлити діяльність фонду, який збираючи гроші на допомогу пораненим бійцям та хворим дітям,  перенаправляв ці кошти в кишені керівникам (http://oporafond.com/ru/). Спочатку нам вдалося припинити діяльність цієї контори, однак вона знову відродилася та продовжує збирати гроші (http://oporafond.com/ru).

Нещодавно про ще одну таку контору нам розповів робітник, який «пропрацював» там два дні деякий час. Ми викладаємо його розповідь. Далі кожен сам має вирішити, що з цим робити.

 

Як Ви опинилися в цьому «фонді»?

Я приїхав до Києва в пошуках роботи. Спочатку шукав її через Інтернет, надсилаючи резюме. На сайті Slando-OLX знайшов вакансію офіс-менеджера у благодійному фонді, зателефонував туди. Контактна особа – Інна – запросила мене на співбесіду, на наступний же день. Я прийшов за адресою: вул.. Кошиця 9Б 2 поверх, офіс №7, що знаходиться біля станції метро «Позняки». Офіс був в квартирі, де в трьох кімнатах розмішувались офіс-менеджери, чоловік 20 і одна кімната була задіяна для співбесіди із кандидатами на роботу. Мені дівчина відразу ж  розказала, що ця компанія – благодійний фонд під назвою «Щаслива країна», який допомагає бійцям АТО, окремим батальйонам, хворим дітям, батьки яких звернулися до фонду, а також школам – інтернатам, де виховуються діти – інваліди. Я погодився і на наступний день прийшов на стажування, яке тривало з 10 до 12 години. Мені видали папку з короткою інформацію про фонд. На кожному аркуші було розмішено «5 кроків спілкування» з підприємцем, до яких треба було телефонувати.

 

«5 КРОКІВ СПІЛКУВАННЯ»ШАХРАЇВ ЗІ СВОЇМИ ЖЕРТВАМИ

 

  1. Головне подвійне привітання + впевненість + усмішка.

  2. Коротка історія компанії. Головне – вірити в той образ, яким ти представляєшся.

  3. Презентація – головне стислість (30-40 сек.) + емоційність + інтонація.

  4. Вилка цін – треба показати, що послуги компанії зовсім недорогі!!!

  5. Укладання угоди. Головне – за мотивувати клієнта на тут і зараз.

 

Фонд збирав гроші за трьома програмами. Перша програма  – «Україна вперед». За цією програмою вони ніби-то закупляють речі для бійців в АТО. Це були солдати батальйону «Слобожанщина» (Харківська область) та 26 артилерійського полку (Житомирська область). Друга програма називалась – «Допоможемо разом». За цією програмою вони збирають кошти на допомогу хворому хлопчику з Одеської області. Третя програма – «Наше майбутнє», за якою вони збирають кошти на школу-інтернат Чернігівської області. Мене як і інших офіс-менеджерів навчали спеціальній техніці, яка називалася «спіч». Це була промова, яку треба говорити по телефону при спілкувані із директорами  компаній, від яких намагалися отримати кошти.

 

ПРИКЛАД СПІЧУ.

 

Доброго дня.

Доброго здоров’я.

Це вас набирає _______(ім’я менеджера), координатор програми «Україна вперед». Телефонуємо до вас буквально на одну хвилинку по дуже терміновому питанню. Справа в тому, що до нашого фонду зараз звернувся командир харківського батальйону «Слобожанщина» з проханням допомогти бійцям з теплими речами. А саме, ми хочемо направити їм термобілізну, теплі берци, спальні мішки, каримати та інше. Зараз ми звертаємось до всіх за максимальною підтримкою, бо суму треба зібрати не маленьку – суму вигадує сам менеджер. На даний час за допомоги небайдужих людей вже вдалося зібрати половину – це так само вигадує сам менеджер. Тому зараз для повного фінансування не вистачає – знову вигадана сума. Скажіть будь ласка, якщо направимо всі офіційні документи, не стане для вас проблемою підтримати наших захисників.

 

А як обиралися жертви для обдзвону?

 

За допомогою програми в Інтернеті, в якій були списки всіх юридичних осіб будь якого міста України. Це можуть бути фізичні особи-підприємці, юридичні особи, товариства. В цьому списку є назва підприємства та контактний номер директора. Саме за цим переліком офіс-менеджери обдзвонюють підприємства.

 

А скільки жертв на день Ви мусили обдзвонити?

 

Максимально. Поряд з нами весь час сиділа керівник – жінка, яка постійно підганяла робітників, не давала нам розслабитись ні на хвилинку. Вона постійно говорила – швидше, швидше, бо серед десяти номерів може й попадеться один «клієнт», який погодиться перерахувати кошти.  Якщо вдавалося вмовити клієнта, то ми йому говорили, що зараз ми надішлемо поштою всі офіційні документи, серед документів надсилався лист із бланком благодійного фонду «Щаслива країна», з реквізитами та коротким зверненням директора благодійного фонду до підприємства. Я зберіг собі кілька таких листів (в додатках).

 

На кожного менеджера видавався телефон з безлімітними хвилинами. Поряд зі мною було два хлопця, один з них – мій наставник, який контролював мою роботу. За його словами, він пропрацював в цьому фонді вже пів року. До цього цей фонд мав іншу назву – «Небайдужі серця». А з 26.01 цього року він змінив назву на «Щаслива країна». Під старою назвою цей фонд нібито збирав допомогу для батальйону «Луганськ – 1». У мене навіть залишився лист – підробка із зверненням про допомогу комбата, який офіс-менеджери надсилали «клієнтам».

 

А як ви зрозуміли, що цей фонд – шахраї?

 

В кінці кожного робочого дня начальниця збирала всіх на нараду та починала перераховувати кошти, які надійшли на її рахунок впродовж дня. Разом із сумою вона називала час надходження. А після цього починала скаржитись, що ми мало працюємо.

 

«Що це у вас за робота, що це за результати. Ви взагалі уявляєте, щоб жінка в Києві прожила на 10 000 гривень на місяць. Для мене це – мізерні кошти. Я хочу дозволяти собі все».

Це – особа, на яку зареєстрований фонд «Віра.Любов.Опора» - Дорожкіна Крістіна.

Це – особа, на яку зареєстрований фонд «Віра.Любов.Опора» – Дорожкіна Крістіна.


 Хочу зауважити, що керівник – це жінка років 30, худа, русе волосся. Одягається дуже дорого, на роботу їздить на дорогому джипі. На цих зборах вона з криком, з нецензурною лексикою говорила нам, щоб ми працювали інтенсивніше.

 

«Останній день місяця взагалі для мене не прибутковий, тому працюйте більше».

 

При цьому про допомогу бійцям та дітям мови взагалі не велося. Навіть не згадувалося.

В телефонній розмові ми говорили «клієнтам», «будь ласка швидше перерахуйте нам гроші, у нас залишилось 15-20 хвилин на відправку теплих речей бійцям. Нам не вистачає 20 000, перерахуйте і ми відправляємо машину». Але насправді у цього фонду навіть не існує відділу, який би займався закупівлею речей для бійців чи дітей. Навіть людини такої не передбачено. В офісі сидять тільки ті люди, які дзвонять та витребують гроші. На наступний день так само офіс-менеджери по телефону говорять, що ось-ось відправляється посилка на фронт і потрібні гроші. І знову нічого не купується і не відправляється.

 

Опишіть робочий день в фонді, скільки було робітників та скільки вони отримували?

 

Працювали ми з 8.30 до 18.30, була одна перерва в 11:00 на 10 хвилин і ще одна о 16:00 на 10 хвилин. І з 12:00 до 12:30 була ще обідня перерва. Кожен робочий день вранці починався з того, що о 8:30 ми збираємося в коло і починаємо бурно плескати в долоні, а керівниця стає в центр цього кола. Хвилини дві всі обладують, потім вона викликає бажаючих в центр кола і починає проговорювати спіч та програвати ситуацію з дзвінком до клієнта. Офіс – менеджер проговорює заготований рекламний текст, а керівниця – в ролі директора підприємства, – заперечує та задає питання про фонд. Задаючи питання «Чому так багато?», «Якщо я не можу перерахувати гроші зараз?» вона перевіряє готовність працівників. Таким чином вона дресирує своїх підлеглих для більшої майстерності.

 

Взагалі в колективі працює три хлопці, а всі інші дівчата, років по 20, максимум до 27, не більше. В основному родом з Києва, студенти, навчаються та таким чином підробляють. Робітники отримували ставку в 2000 грн. та відсоток від видуреної суми. Мені сказали, що перший місяць я працюватиму за договором, заробітна плата від 4000 до 6000 грн., надалі ж мене можуть взяти за трудовою книжкою, з соцпакетом та офіційною зарплатнею. Якщо за місяць офіс-менеджери зможуть зібрати з людей 60 000, то шість тисяч – їхні. Ніби непоганий заробіток. Самі працівники кажуть, що менше 60 000 вони не збирають за місяць.

 

«Якщо потрапимо на багату фірму, то зазвичай знімаємо з неї досить крупні суми. Якщо клієнт спитає, а як ви можете підтвердити те, що ви надіслали речі на фронт, то треба обіцяти , що ми перешлемо їм акти прийому передачі, і ви самі побачите»

 

Я працював в фонді всього два дні невеликий проміжок часу. В п’ятницю, так як я новачок, мені вдалося задурити двох людей, які погодилися перерахувати кошти в понеділок, бо банк у вихідні не працює. Одна  людина пообіцяла перерахувати 2000 грн., інша гривень 300. В суботу майже ніхто не брав трубку, але все ж таки, я як новачок вже в перший день зміг назбирати майже 3000 грн.. Не кажучи вже про інших, які в цій справі справжні майстри. Вони на будь яке заперечення клієнта знайдуть виправдання та задурять голову кому завгодно. Кожного дня до фонду на стажування приходила як мінімум одна нова людина, а люди, які там були, коли я прийшов, працювали вже більше місяця.

 

А вам заплатили за два дні ці дні роботи?

 

Ні, не заплатили, бо я цього і не вимагав.  Більше того, в перший день моєї роботи вони видали мені договір, який я мав підписати. Цей договір був про безоплатне надання мною послуг фонду. Так як благодійний фонд – це не прибуткова організація, я мав працювати як волонтер. Гроші ж працівникам керівниця видавала з власного гаманця. Я як раз потрапив на кінець місяця, і вона з кожним вела свій розрахунок, видавалися доволі великі суми. Відкривала гаманець та 200 та 500 грн. купюрами видавала гроші працівникам.

 

А хтось перевіряв з клієнтів, куди пішли їхні гроші?

 

Такої інформації я не маю.

 

Як реагували люди, яким Ви дзвонили з проханнями про допомогу?

Дехто казав, що від нашого фонду вже по третьому колу телефонують і вимагають гроші, і просили їм більше не телефонувати. А дехто говорив, що через складну фінансову ситуацію  в компанії перерахувати кошти не зможуть. Ще були ті, хто погоджувались перерахувати невеликі суми, і просили офіційні листи із реквізитами. Ми їм надсилали ці листи, з печатками.

 

А хто був директор?

 

Я знайшов по коду ЄДРПОУ цього фонду дані директора. Це такий собі Калько Андрій Анатолійович, а його телефон (096)12 – 62-132. Але ці данні можуть бути неправдивими.

 

А як Ви пішли з цього фонду? І чому не залишились далі «працювати»?

 

В суботу я відпрацював. Мені сказали, що я можу приходити в понеділок та починати працювати постійно. Я ж вирішив, що це брудна справа та я не хочу бути з цим пов’язаний, краще працювати на будівництві, ніж таким способом заробляти гроші. Я зателефонував своєму координатору та сказав, що знайшов офіційну роботу та не зможу прийти більше в фонд. Він потім мені передзвонив та сказав, що «все, ми тебе відпускаємо».

Я вважаю що такий «заробіток», такий «бізнес» є нечесним, не зважаючи на те, що це і законно оформлено. Але прикриватися благими намірами, і класти собі кошти в гаманець замість того, щоб реально допомагати тим, хто цього потребує. Їх потрібно викрити та згідно закону їх осудити. В такій ситуації, коли в країні війна, таке не припустиме.  Може вони і не розуміють, що таке бути на фронті, мерзнути без теплого одягу на війні, але на цьому, як і на питанні здоров’я малих діток спекулювати не можна. Їх треба вивести на чисту воду. Спочатку я думав піти в міліцію, але потім передумав, бо запідозрив, що їх кришує або міліція, або ж бандити.

В мене зараз брат воює на фронті, в Маріуполі. Коли я йому розповів про це, він відразу ж запропонував досить радикальний спосіб вирішення цього питання. Я його відмовив. Потім брат зателефонував, та порадив звернутися до журналістів, щоб суспільство знало про такі фонди та таких пройдисвітів.

 

«Перша фраза мого брата була – цей фонд треба спалити! Один коктейль Молотова в цей офіс, і питання було б вирішене». 

А чому так не поступили інші робітники?

 

Я впевнений, що вони здогадуються про те, що такий заробіток нечесний, але не можуть відмовитись від такої насолоди отримувати великі кошти, без особливого навантаження, просто розмовляючи по телефону.

VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 9.9/10 (7 votes cast)
VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0 (from 0 votes)
МАРОДЕРСТВО ПІД ВИВІСКОЮ БЛАГОДІЙНОСТІ, 9.9 out of 10 based on 7 ratings