«Хто живе не для себе, а для народа, той «народник». А хто тільки й вміє,  що во всю губу верещати «Україна! Україна!», а гордує своїм братом, простим мужиком чи зарубником, той фарисей»

Карло Коберський 

Якщо пересічного нашого сучасника запитати, хто такий «народник», чіткої відповіді навряд чи отримаєш. Більш освіченні в історії згадають про «хождение в народ» та «Народну волю». І більше нічого. Народницька революційна ідея десятиріччями трималася в таємниці, як небезпечна. І якщо про російських народників нам ще щось відомо, завдяки історичним романам та кінофільмам радянської епохи, то історія українського народництва – таємниця. І це не дивно, бо ідеї українського соціалізму сьогодні, як ніколи, актуальні. Втомившись від парламентського блазнювання, награної боротьби «лівих» та «правих»,народ сам починає шукати шляхи захисту власних інтересів. І в цьому пошуку саме народницька традиція може не просто допомогти, а й спрямувати до єдиної справжньої мети – остаточного звільнення трудового народу як від соціального, так і національного гноблення.

«Наука про єдність і любов робітних людей називається соціалізмом, а тому, що вона обіймає весь робітничий народ, і селян, і робітників, вона називається «народницьким соціалізмом», або коротко «народництвом».

Основна ідея українського народництва, за Коберським полягає в тому, щоб «зробити людей вільними, ситими і навчити їх товариської любови між собою». Бо справжня мета людського існування на землі – це радість від життя та добрі справи для інших. Такою є людська натура, яка саме завдяки своїм добрим «громадівським» якостям людина змогла пройти крізь тисячоліття та вижити серед жахливих випробувань долі. Хтось запитає, чому ж тоді ця «добра натура» породила сучасне суспільство, в якому панує експлуатація, примус та війна. Відповідь проста, і  Коберський це чітко зазначає.

 «Всі люде на землі браття, а тільки панські і погані державні порядки роблять між ними ворогів одних одним».

На шляху людського стремління до свободи та добра стоять ті, хто силою різних обставин був поставлений над більшістю, і життя кого напряму залежить від визиску інших. Це – експлуататори, клас пригноблювачів. На противагу йому стоять життєві інтереси народу, класу пригноблених. Якщо мета перших – жити за рахунок праці інших, то клас пригноблених повинен боротися за власне визволення та за створення нового суспільного ладу, при якому «не буде панування однієї кляси над другою, а всі будуть більш менш рівні, оскільки можливо в людських силах». В умовах існування капіталістичного суспільства та державного ладу ця боротьба має вестись для досягнення трьох основних цілей. Перша – політична свобода. До цього поняття відноситься і право голосу для народу у громадських та державних справах,і можливості вільно збиратися, критикувати та висловлювати власні погляди. Крім цього до політичних свобод відноситься і національна свобода, яка на думку Коберького «найліпше забезпечена, коли нарід має свою незалежну державу». Взагалі, на відміну від класиків анархізму, які теж виступали за вільне об’єднання професійних, територіальний, господарських і інших спілок – як основу суспільства, але вже без держави, українські народники все ж вважали необхідним існування держави. Однак держави не як централізованого бюрократичного апарату примусу, а як надбудови над «вільним об’єднанням вільних громад». Але про це трохи далі.

Сама лише політична свобода людини не забезпечує їй справжньої волі. Який сенс в тому, що людина матиме право вільно обирати собі хазяїна.

«Що йому з такої свободи, що він не мусить служити у пана Германа, але має право служити ще й в пана Мориіца? З такої свободи невелика радість, бо що зробить такий, ніби «свобідний» чоловік, коли не найде роботи ні у Германа, ні у Моріца? А коли й найде, то половина його праці остане в кишені пана!».

Для того, щоб стати насправді вільної, людина окрім права голосу має мати ще й право на добробут, право «до землі та всіх її земних скарбів». Вільний та рівноправний доступ всіх працюючих людей до засобів виробництва є передумовою господарської свободи суспільства. Не  маючи такого права, люди будуть змушені працювати на тих, хто силою та хитрістю заволодів землею та фабрикою.

І політичні і господарські права неможливо здобути іншим шляхом, як боротьбою. Навряд чи в світі ще залишилися мрійники, що сповідують утопічні погляди про те, достатньо лишень крикнути якнайгучніше або зібратися в купу на площі, і пригноблювачі добровільно відмоляться від влади та власності. Якщо стосовно права голосу, ще може бути компроміс з існуючою системою, то коли ви вимагаєте повернути народу «всі скарби землі», перемовин з експлуататорам бути не може. На всі ваші аргументи відповідь буде однакова – тюрма та куля. Самотужки протистояти системі експлуатації неможливо, як неможливо самотужки будувати нове суспільство. Потрібні колективні зусилля, потрібна громада. А це в свою чергу означає необхідність рахуватися з інтересами інших, спів ставляти власні цілі з метою колективу.

«Але один чоловік, сам своїми силами, не зробить нічого великого. Люди тому й живуть громадами, щоби спільними силами добувати земні добра. А коли так, то всякий мусить уважати, щоби не порушували прав других осіб, та шанувати волю всієї громади».

Здобувши у організованій боротьбі з експлуататорами політичні та господарські права, громада робітничих людей зможе відкрити собі дорогу до найвищої мети людського життя – до світу без пригноблення та експлуатації, до світу вільних та щасливих людей.

Виникає логічне запитання: «А чи актуальні ці ідеї для сучасності?». Відповідь може бути тільки ствердною. Більше того, в умовах сучасного політичного розбрату, який підступно подається нам як приклад «демократії», саме ідеї українського народництва можуть дати відповідь на одвічне питання – хто винен і що робити. Треба підкреслити, що українське народництво –  кров від крові та плоть від плоті ідея народна, національна. На відміну від націоналізму, який корінням сягає поглядів французьких просвітників та німецьких фельдмаршалів, та на відміну від більшовизму, що став російським конспектом марксової науки, народництво є результатом революційної творчості українського народу.

«Українське «народництво» спирається в своїй головній основі на народній вірі в безсмертну правду…не вносить в життя нічого чужого народній душі».

 А правда ця в тому, що тільки в безкласовому суспільстві вільних трудівників, кожна людина, нація та народність здобудуть справжню свободу.

Олександр Ладик

 

 

VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0.0/10 (0 votes cast)
VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0 (from 0 votes)