Статься публикуется в дискуссионном порядке. Оригинал публикации находится здесь

Михайло Муравйов про витоки українського націонал-комунізму.

Пропонована нижче стаття була вперше надрукована у 2009 р. В ній вперше було опубліковано доповідь головнокомандувача радянських військ в Україні на початку 1918 р. голові Ради Народних Комісарів РСФРР Володимиру Леніну про відступ з Києва радянських військ, копію якої нам довелося розшукати в колишньому партійному архіві Інституту історії партії при ЦК КПУ.

Зараз в Україні  триває інша війна, з іншими прапорами та дійовими особами. Але дехто з істориків та публіцистів намагаєтсья проводити паралелі із подіями 1918 р., мовляв, і тоді, й зараз Україна захищається від російської агресії.  Доля підполковника Михайла Муравйова дуже показова у цьому плані, якщо її порівняти із долею іншого російського підполковника – Ігоря Гіркіна (Стрелкова), що був командувачем армії так званої “Донецької Народної республіки” у 2014 р. Гіркін – історик за освітою, що займався довгий час історичними реконструкціями подій громадянської війни в Росії 1918-1920 рр. Тож Гіркіну відомо, хто такий Муравйов і яка була його доля. Але на відміну від Муравйова, Гіркін завжди був і є білогвардійцем, тобто російським монархістом і представником російської контрреволюції. Саме тому Гіркіну й не вдалося дійти до Києва, а навпаки довелося тікати з Донбасу.

Монархист и белогвардеец Гиркин

Монархист и белогвардеец Гиркин

29 січня український політикум за вже встановленою традицією відзначає чергову річницю бою під Крутами, битви із російськими більшовиками в 1918 р. Мало хто при цьому звертає увагу на те, що командувала цими «більшовиками» людина, яка ніколи не належала до партії більшовиків.

Так, Михайло Артемович Муравйов, підполковник царської армії, який ще влітку 1917 р. формував ударні батальйони для Керенського, на початку 1918 р. називав себе лівим есером, в липні підняв повстання проти уряду Леніна й оголосив війну Німеччині, а 11 липня 1918 р. був застрелений більшовиками у Симбірську при арешті1.

Документ, що привернув нашу увагу, був написаний на початку березня 1918 р.

Михаил Муравьёв-офицер Русской императорской армии 1916 г.

Михаил Муравьёв-офицер Русской императорской армии 1916 г.

1 березня до Києва вступили війська Німеччини, Австро-Угорщини та Української Центральної Ради, а 3 березня в Бресті було підписано знаменитий Брестський мирний договір, згідно якому радянська Росія брала на себе серед іншого зобов’язаня вивести з України усі свої війська. Штаб Муравйова знаходився в той час в Одесі, куди він був посланий для боротьби із наступом на Бесарабію румунських інтервентів. Тим не менше Муравйов продовжував слідкувати за ситуацією в столиці України, із здобуттям якої 26 січня 1918 р. пов’язаний пік його слави й могутності. Його оцінка ситуації  ніколи не публикувалася у радянській літературі й це не випадково, бо вона разюче відмінна від створених там образів героїчної оборони Києва від німців. Наводимо документ повністю мовою оригіналу.

«В Петроград. Председателю Совета Народных Комиссаров. Главковерх Крыленко. Военно Подвойскому. Нарком Антонову.2

Сообщаю о занятии Киева почти без боя гайдамаками, австрийцами, украинцами  и другим сбродом. Причины такового легкого падения Киева послужили: полная дезорганизация Советской власти на Украине в лице Народного Секретариата3. Личное самолюбие, интриги.

Коцюбинский открыто заявил, что он [не] признает Главковерха Крыленко и считает его одной фикцией и что он один является главковерхом на Украине. Это внесло громадную деморализацию в войсках Юго-Западного фронта, которые оставили Киев. Кроме того узкий национализм и местный патриотизм, выражающийся в том, что все, что есть на Украине, принадлежит не федерации, а Украине, вследствие чего армии не получали положенного им снабжения. Потом создание разных верховных командных комиссий довершило окончательно их дезорганизацию и деморализацию как власти, так и армии.

Я неоднократно доносил вам, что Коцюбинский помимо меня вмешивался в дела северных армий, считая их почти что украинскими. Между тем мы подчинены верховной русской румынской коллегии. Вмешательство их выразилось в отдаче помимо меня приказания  советским северным армиям и в плетении интриги среди самозванно собравшегося  комитета первой советской красногвардейской армии, который деморализовал эту славную армию и совершенно разложил. Мне пришлось заново создать новую, которая сейчас доблестно дерется с румынами. Самозваный же  армейский комитет, который не является выразителем армии, ибо те части, выразителем которых он является, распущены [и] не входят в состав первой армии, бросил армию и неизвестно где находится, деморализуя глубокий тыл. Во главе этого комитета стоит некий Моисеев и Лапидус, называющие себя якобы большевиками, а по моему мнению, изменники Советской власти и революции.

В завершение всего по приказу Коцюбинского этот комитет арестовал по дороге командира первой советской армии Егорова, который ехал в Петроград по вызову Совета Народных Комиссаров для получения высшего назначения.

Вот та печальная картина, которую я нарисовал вам. Плоды работы Коцюбинского. Прошу вас о предании революционному суду  Коцюбинского, Моисеева и Лапидуса как не признавших Советской власти в лице главковерха Крыленко и центральной советской власти. Кроме того прошу их предать партийному суду. Заявляю, что потеря Украины – это результат работы Коцюбинского и некоторых других секретарствовавших на узко националистических точков зрения [так в тексті. – А.З.]. По украинским делам вам предоставит доклад главкоюз Гузарский. Я собираюсь на Киев, как только покончу с румынами.

Главнокомандующий Муравьев.

№ 001807».

Центральний державний архів громадських об’єднань України. Ф.57.Оп.2.Спр.76.Арк.71-72.

Документ дає дуже яскраву відповідь на питання про причини поразки Радянської влади в Україні навесні 1918 р., й здачі Києва зокрема. Наступу німецько-автрійських військ нічого було протиставити, оскільки серед керівництва червоних йшла боротьба за владу. Юрій Коцюбинський, призначений ЦВК Рад України головнокомандуючим «всіма військами Української республіки» 19 січня 1918 р.5, намагався взяти під контроль радянські війська, які подпорядковувалися Муравйову. В нього були на це підстави. Ще 23 січня (5 лютого) радіотелеграма Ради Народних Комісарів «всім, всім, всім» за підписом Леніна повідомляла:

«Советские войска вступили в Киев 16 января. Войсками руководил заместитель народного секретаря по военным делам Шахрая Юрий Коцюбинский. Киевский гарнизон со всей артиллерией соединился с войсками Коцюбинского и объявил Киевскую Раду (Винниченко-Порш) низложенной. Всеми покинутый Генеральный Секретариат Киевской Рады во главе с Винниченко скрылся»6.

З іншого боку В.Ленін та його колеги по уряду були цілком свідомі того, що радянськими військами командував не Юрій Коцюбинський, а Михайло Муравйов. 14 лютого Ленін  відправляє телеграму «Киев. Главнокомандующему Муравьеву. Если не будет иного распоряжения от Антонова, действуйте как можно энергичнее на Румынском фронте по соглашению с Раковским и его комиссией»7. 17 лютого, повідомляючи  В.Антонову-Овсеєнку рішення РНК про відправку «головнокомандуючого Муравйова та його північної армії» на Румунський фронт, Ленін  пише: «Мы ни на минуту не сомневаемся, что доблестные герои освобождения Киева не замедлят исполнить свой революционный долг»8.

Російські білогвардійці, що перебували тоді в Києві писали: “Українськими більшовицькими військами камандував Юрій Коцюбинський”9. Йому перш за все підпорядковувалися загони Червоного Козацтва, які підтримували порядок у місті10. Однак в місті знаходилися ще й війська двох революційних армій, що підпорядковувалися Муравйову. Хоч обидві ці армії налічували близько 8,5 тис. осіб, але співіснування двох військових влад в одному місці викликало постійні конфлікти. Таке суперечливе становище не могло тривати довго. Юрій Коцюбинський, відчувши підтримку ЦВК Рад України та Народного Секретаріату, а також армійського комітету 1-ї революційної армії вирішив надати декларації реального змісту й стати дійсним головнокомандуючим Української Робітничо-Селянської Республіки. Це в свою чергу викликало конфлікт із Муравйовим, арешт командувача 1-ї армії Павла Єгорова, що відмовився йому підкорятися, а також слідство, розпочате Московським комітетом РКП(б) за скаргою Муравйова.

Юрій Коцюбинський

Юрій Коцюбинський

Довідка: Коцюбинський Юрій Михайлович  народився 25 листопада (7 грудня) 1896 р. в Вінниці. Син українського письменника Михайла Коцюбинського. У 1913 році вступив в РСДРП (б). З 1914 року – член Чернігівського комітету РСДРП. Учасник Лютневої революції 1917 року. Приймав участь  в Штурмі Зимового палацу в листопаді 1917 р. Член першого уряду УРСР. 5 жовтня 1936 заарештований і 8 березня 1937 засуджений до смертної кари. Розстріляний в той же день.

При чому  до числа українських націоналістів потрапили старий російський більшовик Сергій Мойсеєв, що особисто знав Леніна по партійній школі в Лонжюмо (Франція)11, та його товариш московський більшовик Юхим Лапідус. Їх провина полягала в тому, що вони наприкінці січня 1918 р. провели з’їзд представників червоногвардійських загонів, що наступали на Київ в складі 1-ї революційної  радянської армії, де був обраний армійський комітет (голова  – С.І.Мойсеєв, секретар – Ю.І.Лапідус)12. Цей комітет намагався покласти край самодурству Муравйова, його закликам до мародерства й безпідставним розправам зокрема. Особливе обурення Муравйова викликали зв’язки армійського комітету 1-ї армії із українським радянським урядом.

Між іншим, фактичний голова Народного Секретаріату – народний секретар внутришніх справ Євгенія Бош пропонувала Мойсеєву навіть заарештувати й самого Муравйова. Пізніше на слідстві у Москві С.Мойсеєв свідчив: “Народный Секретариат вышел к нам с выяснением о том, какие отряды могли бы остаться в Киеве. Мы указали, какие отряды можно было бы оставить для защиты секретариата. Мы сносились с Народным Секретариатом по делу Муравйова конспиративно, и народный секретарь внутренних дел Е. Бош предложила нам арестовать Муравйова, что одобрили народные секретари Бакинский и Затонский, а затем к этому присоединился Коцюбинский”12. Натомісць Муравйов оголосив Мойсеєва й Лапідуса поза законом та видав наказ про їх арешт.

Леніну довелося особисто розбиратися із наслідками своєї подвійної політики в українському питанні. В кінці березня 1918 р. він змушений був навіть провести очну ставку Муравйова та Мойсеєва13. Нажаль протокол цієї очної ставки до сих пір не знайдений. Та навряд чи вона була на користь головнокомандуючого. В квітні того ж року за особистим розпорядженням Дзержинського Муравйов був заарештований й кинутий до Таганської в’язниці. Революційний трибунал при Всеросійському Центральному Виконавчому Комітеті майже півтора місяці розглядав його справу.

Проте заколот чехословацького корпусу в Поволжі змусив більшовиків знову звернутися до послуг Муравйова як військового спеціаліста. Слідча справа була припинена „за відсутністю складу злочину”. Муравйов отримав нове високе призначення – головнокомандуючий Східним фронтом, але й старі образи не забув. Скориставшись повстанням лівих есерів у Москві, він піднімає заколот у Симбірську, заявляючи про непідкорення уряду Леніна. Цей заколот був придушений так само швидко, як і у Москві, а сам головнокомандуючий убитий при спробі вчинити опір під час арешту.

Німці в Києві. Березень 1918

Німці в Києві. Березень 1918

Документ, наведений нами, вказує на витоки того явища, яке пізніше  назовуть українським націонал-комунізмом. Люди, яким на практиці довелося втілювали публічно заявлений більшовиками принцип права націй на самовизначення, самі відмовилися вважати його фікцією й намагалися наповнити реальним змістом, тим більше що це було пов’язане із їх владними повноваженнями. Те що національні почуття відігравали тут далеко не головну роль, вказує вже національний склад звинувачених Муравйовим: Коцюбинський – українець, Мойсеєв – росіянин, Лапідус – єврей. Декларативний суверенітет українського Радянського уряду вони під тиском революційних мас знизу намагалися підкріпити справжньою військовою силою. А це в свою чергу  викликало звинувачення в націоналізмі та зраді Радянської влади. Шлях, який вони лише почали, згодом пройдуть Василь Шахрай та Сергій Мазлах, Християн Раковский та Микола Скрипник…

Андрій Здоров.

Примітки:

  1. Гриневич В.А., Гриневич Л.В. Слідча справа головнокомандувача радянських військ в Україні М.А. Муравйова: Документована історія. – К., 2001. – С.38.
  2. Адресати телеграми: голова Ради Народних Комісарів РСФРР Володимир Ульянов-Ленін, Верховний головнокомандуючий Микола Криленко, народний комісар по військовим справам Микола Подвойський та народний комісар по боротьбі із контрреволюцією на Півдні Росії Володимир Антонов-Овсеєнко.
  3. Так називався перший український радянський уряд, обраний Центральним Виконавчим Комітетом Рад України після І Всеукраїнського з’їзду Рад в Харкові в грудні 1917 р.
  4. Центральний державний архів громадських об’єднань України. Ф.57.Оп.2.Спр.76.Арк.71-72.
  5. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф.1.Оп.1.Спр.3.Арк.40.
  6. Декреты Советской власти. – Т.1. – М.1957. – С.402.
  7. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – Т.50. – М.,1975. – С.41.
  8. Там же. – С.365.
  9. Малая Русь. Война украинцев с большевиками. 1 ноября 1917 — 17 февраля 1918 г.  – Вып.2. – К.,1918. – С.23.
  10. Там же. – С.79.
  11. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – Т.48. – С.141,498; Моисеев С.И. Полк рабочей Москвы. – М.,1960 — С.102-106; Подляшук П.И. Повесть о рядовом революции. – М.,1982. – С.123-129.
  12. Гриневич В.А., Гриневич Л.В. Слідча справа головнокомандувача радянських військ в Україні М.А. Муравйова: Документована історія. – К., 2001. – С.86.
  13. Там само. – С.194.
  14. Владимир Ильич Ленин. Биографическая хроника. – Т.5. – М.1975. – С.336, 339.

———–

Опубліковано:

Київська старовина. – 2008. – № 6. – С.147-151.  

Те саме російською:

“Деморализуя глубокий тыл”. Михаил Муравьев об истоках украинского национал-коммунизма //Свобода. Громадсько-політичне видання. – 2009. – 29 січня.
http://www.svoboda.com.ua/index.php?Lev=news&Id=4629

Актуальные статьи:

ДЕСЯТЬ ТЕЗИСОВ

Нова революція боротиметься за нове суспільство

ПРОЕКТ БІЛЬШОСТІ: ПРАКТИКА ТЕОРІЇ

Борітеся-поборете: соцалістично-революційна альтернатива в сучасній Україні

Борітеся-поботете: соцалістично-революційна альтернатива в сучасній Україні

VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0.0/10 (0 votes cast)
VN:F [1.9.22_1171]
Rating: +1 (from 1 vote)