%d0%bd%d0%b0%d1%86%d0%b8%d0%be%d0%bd%d0%b0%d0%bb%d0%b8%d0%b7%d0%b0%d1%86%d0%b8%d1%8f-%d0%bf%d1%80%d0%b8%d0%b2%d0%b0%d1%82%d0%b1%d0%b0%d0%bd%d0%ba%d0%b0

Окремі ліберальні коментатори вже встигли проголосити націоналізацію “Приватбанку” жахливим рецидивом комунізму в сучасній українській державі. Мовляв, саме про це писала надпопулярна нині в Східній Європі американська літераторка Айн Ренд, яка протягом всього життя несамовито боролась з будь-яким втручанням держави в економічний процес: корумповані чиновники захоплюють квітучий бізнес, аби тільки знищити природно ненависну їм успішну приватну ініціативу. Втім, треба чітко розуміти, що кінцевим бенефіциаром буремних урядових подій минулої ночі, які наробили неабиякої паніки в кожному населеному пункті нашої країни, є в першу чергу одна конкретна людина. Її ім’я відоме всім в Україні — Ігор Коломойський.

Чутки про можливий перехід найбільшого в Україні банку (послугами “ПБ” користуються понад 56% населення) в руки держави ходили вже декілька тижнів. В прес-службі самого “Привату” це неодноразово гучно називали “інформаційними атаками”, спростовуючі будь-які закиди про зміну форми власності. Але вчора (за вже традиційним для справді важливих рішень всередині українського істеблішменту звичаєм – вночі) Кабмін оголосив: ПАТ “Приватбанк” переходить в стопроцентну власність держави. Раптом виявилось, що Ігор Валерійович вже тривалий час вів перемовини з урядом і нарешті — в світле свято Святого Миколая — історична подія відбулась.

Не варто думати, що один з найвпливовіших українських олігархів здав свій найвідоміший актив просто так. Цілком очевидно, що Коломойський отримав гарантії безпеки не тільки особисто для себе, але і для інших своїх численних бізнесів, включно з, наприклад, загальноукраїнським телеканалом “1+1” і “Міжнародними авіалініями України”. Але справа навіть не в цьому. “Приватбанк” офіційно потребує докапіталізації в розмірі 136-144 мільярдів гривень [https://realist.online/article/privatbank-pochemu-vse-zakonchilos-nacionalizaciej]. Кажучи ж людською мовою — якщо у внутрішній обіг банку терміново не влити цю суму, йому загрожує неминучий колапс. Йому, а заразом ще 20 мільйонам українців, фінансові операції яких, індивідуальні або корпоративні, зав’язані на “Приваті”. Певна річ, якщо до цього таки дійшло б, не тільки бізнесу “Бєні”, але й нинішній політичній владі в Україні швидко настав би кінець. Соціальна революція в найрадикальніших формах зміла би їх за лічені дні, особливо враховуючи той факт, що військовослужбовці ЗСУ та Нацгвардії також в переважній більшості отримують зарплату в системі “Приватбанку”. Це розуміють всі, в тому числі президент Порошенко, який, незважаючі на гучний конфлікт з колишнім губернатором Дніпропетровщини Ігорем Коломойським, завжди готовий до компромісу, коли ситуація справді того вимагає.

Розуміють це і міжнародні партнери. Голова МВФ Крістін Лагард вже схвально відгукнулась про початок процесу націоналізації, адже це було однією з ключових вимог Фонду до України. “Сьогоднішнє рішення української влади націоналізувати “Приватбанк” є важливим кроком в їх зусиллях забезпечити фінансову стабільність. Це рішення було прийнято з метою гарантувати надійність операцій банку, з огляду на його системну роль у фінансовій сфері України і враховуючи недостатність зусиль в останні місяці щодо зміцнення адекватності його власного капіталу”, – сказала Лагард, наголосивши, що українська сторона зовсім не одразу відгукнулась на пропозиції МВФ щодо оптимізації діяльності найбільшого банку. Склавши до купи ці факти, а також згадавши, що левова частка (експерти кажуть, від 80 до 90%) боргів Приватбанку це так звані мертві або інсайдерські кредити, які Коломойський з його старим та надійним партнером Генадієм Боголюбовим видавали на комфортних умовах іншим своїм підприємствам, можна дійти до очевидного висновку — на даному етапі націоналізація вигідна всім, хто до неї дотичний. А Коломойському — в першу чергу, тому що дозволяє зпихнути з себе величезні борги (наші з вами гроші, між іншим) на плечі держави, а крім того — зручно позбутись ризикованого активу. Можливо — тимчасово.

Напевно, зайвим буде в черговий раз уточнювати, що ми маємо справу з типовим випадком “націоналізації боргів і приватизації прибутків” – процесу, який є вкрай характерним для сучасної лицемірної неоліберальної економіки. З точки зору азартного гравця на ринковому полі, яке не має жодних внутрішніх бар’єрів — ані фізичного, ані морального характеру, поведінка Коломойського видається еталоном. Для того, аби настільки зухвало “кинути” всіх навколо і водночас вийти по всіх статтях переможцем, треба дійсно мати великий талант. А нас з вами ця історія змушує згадату стару, але принципово актуальну марксистську істину: концентрація капіталу безпосередньо призводить до концентрації політичної влади. Навіть юридично втративши право володіння, всемогутній Коломойський зберіг за собою можливіть будь-коли “покласти” всю систему платежів вже державного “Привату” – адже унікальна електронна система, розроблена за спеціальним замовленням, контролюється цілою гільдією програмістів (більше 1000 чоловік), об’єднаних в підприємство, яке офіційно не входить в структуру “Приватбанку”. А тепер здогадайтесь, хто зберіг за собою реальні важелі впливу на найбільший банк країни? І хто може поставити державу на коліна, як тільки вирішить, що це може бути вигідним?

Максим Осадчук, політолог.

 

 

VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0.0/10 (0 votes cast)
VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0 (from 0 votes)