hromada

Мы публикуем первые программные документы украинского социалистического движения – написанное  отцом украинского социализма М.П. Драгомановым (1841-1895) предисловие к первому выпуску сборника “Громада”, выходившему в Женеве в 1878-1882 года (о сборнике см. статью на Википедии ) и программу, написанную вместе с Драгомановым Сергеем Подолинским (1850-1891) и Михайло Павликом (1852-1915). Не все, указанное в этих документах федералистского социализма сохранило актуальность и в наши дни, но знакомство с ними будет полезно для современных сторонников бесклассового общества.

Язык Драгоманова и украинских социалистов первого поколения несколько отличался от современного украинского языка. Драгоманов, в частности, стремился украинизировать политические термины, используя “громадівство” вместо “социализм”, “розумівство” вместо “рационализм” и т.д.

Від 1877 р. виходить в Женеві безстроковими книгами українська збірка «Громада», порядкована М. Драгомановим. Од тепер «Громада» cтане виходити в строн, що два місяці, книжками по шість листів. Разом з тим впорядкування її візьмемо на себи ми троє, котрі підписані нижче: М. Драгоманов, М. Павлик і С. Подолинський.

Ми знаємо, як то тяжко братись за письменне видавництво на українській мові, та ще й за кордоном нашої країни. Ми мусимо обертатись до народу, котрий не має державної (політичної) само-стоячесті, котрого розірвано між двома великими царствами: Росією й Австро-Венгрією, і котрому через те зовсім не можна тепер проявити свою волю в своїх справах. До того ж ми, — невеличка купка українських громадівців (соціялістів), відбита од своєї країни й без найменьшої моги прикладати безпосередньо наші думки до праці серед нашого народу.

Тільки ж в теперішній час нам нема іншого виходу, як закордонне видання, — бо троїсте ярмо: порядків царства Російського й Австро-Венгерського над нашою країною, котре не дає їй волі політичної, господарської й освітньої, неволить слово й печать українську на стілько, що прихильникам якої-небудь волі народу українського, а надто громадівцям, коцче не мсжна просто й отверто вимовляти в себе дома свої думки й бажання про вправу людського життя.

Ці наші думки й бажання ось які:

І. В справах політичних ми бажаємо:

  1. рівного права для всякої особи, як чоловіків і парубків, так і жінок і дівчат усякої породи (раси).
  2. Неодмінної волі слова, печаті й науки, зборів і товариств.
  3. Безперешкодної самовправи (автономії) для кожної громади в її справах.
  4. Повної самостоячесті для вільної спілки (федерації) громад на всій Україні.

Україною ми звемо всю сторону від верху р. Тиси в теперішнім Венгерськім королевстві, на заході сонця, до р. Дону на сході й Кубанську землю в теперішнім Російськім царстві, — від верху р. Нарева на півночі до Чорного моря на півдні, — усю ту землю, де гурт народу говорить українською мовою. В цій стороні найбільша частина всіх здобувачів, — це б то хліборобів і робітників,— Українці. Напроти того, велика частина чужинців: Поляків, Жидів, Німців, Венгрів, Москвинів (руских), належать до тих, що звуть вищими, правдиво неробочими, етанами, котрі тільки вжиткують працю правдивих робітників. Тепер власне ці чужинці, котрих наслали на Україну ті держави, що поневолили її в старі часи, та ті перевертні, що до них пристали, панують над Українцями і в господарстві, як люде багатші, і в справах політичних, як начальства. Всякому народові шкодить неволя під чужими людьми, а з другого боку серед громад не мусить бути непрацюючих станів, а мусять вони складатись з самих здобувачів. Ось через що майже все одно: чи увільнити Україну од панування чужинців, чи увільнити громади українських здобувачів од непрацюючих станів: і так, і так пани всяких пород повинні хоч усі стати робітниками, хоч покинути Україну. Інша річ працюючі громади волоські, болгарські, сербські, грецькі, московські, мазурські (польські), виселки німецькі, ремісники польські, жидівські й інші, що живуть у нашій країні: вони мусять мати в усьому рівне право й однакову волю з Українцями, їх товариства й громади будуть вільні од усякого примусу до звичаїв чи мови українського гурту, матимуть волю закладати свої школи: нижчі, середні й вещі, й волю приставати до всякої спільносїи з гуртом тих народів, од котрих одійшли до України ті громади, виселки й товариства. Такі працюючі чужинці будуть для Українців узлами, котрі прив’язуватимуть їх до всіх сусідніх пород (націй), з котрими Українці повинні приступати до великої всепородної вільної спілки (інтернаціональної федерації).

dragomanov

Самостоячість (автономія) політична громади єсть, по нашій думці, воля кожної громади признатись до того народу й приступити до тієї спілки, до котрої вона сама схоче, а також воля конче по своєму впорядкувати всі справи серед себе й усі свої стосунки до других громад.

II. В справах господарських (економічних) ми бажаємо:

  1. Щоб усі сили природи й струменти, що потрібні для здобутку корисних людям річей, цеб то: земля, вода з усім, що в них є: машини й фабрики й т. і. були просто в руках товариств і громад хліборобських і робітницьких і щоб люде не мусіли продавати свою працю в найми панам та багатирям, а робили просто на себе.

Ми думаємо,
що спільна, або гуртова власність і спільна, гуртова праця доконче корисніша для людей, ніж осібна,
але ж заразом думаємо,
що те, яким способом перемінити осібну власність (собину, батьківщину) на гуртову, а далі, як упорядковати спільну працю і як ділити вжиток од неї, це мусить залежати в ід доброї волі кожного товариства й кожної громади. Певно, що розвага й проба (практика) над потребами господарськими навчать осібні громади не тілько спільности праці (кооперації) й розумному поділу в житку од неї посеред самих громад, але проміж громадами цілих країн і на цілому світі.

III. В справах освітних (культурних) ми бажаємо:

  1. вросту випробованної (позитивної) науки про речі природні й громадські, а також умілостів з тією наукою з в’язаних.

Ми думаємо:
що така наука й умілості (словесні, театр, малярство, різьба, музика) замінять зовсім теперішні віри, через котрі люде стільки ворогували й ворогують проміж себе. Поки ж це настане через вільну науку й проповідь, то ми думаємо, що кожній людині й товариству треба залишити волю держатись такої віри, якої вони хотять, з тим тільки, щоб прихильні до кожної віри (христіяне, жиди, магометанці й т. д.), й до кожного брацтва (штунди, шалопути й інші) содержували свої церкви й попів на свій кошт, щоб навіть на це не було й громадських податків, ані громадської праці, а кожний давав би на це від себе, коли сам забажає.

Ми не можемо тут розказати по дрібно способи, котрими треба доходити, щоб сповнились всі оці наші бажання. Виступаючи з письменством, ми тим вже показуємо, що не відхиляємось від мирної праці для громадського поступу наперед (проґресу). Тим часом ми не маємо марних надій. Нігде й ніколи докорінні зміни громадського життя не робились тільки мирним поступом. На Україні, ще може менше ніж де інде, можна сподіватись, щоб начальства й панства по волі зреклись свого панування й через те простому народу на Україні не обійтись без оружного бою й повстання (революції). Тільки, це повстання передасть у руки хліборобських і робітницьких громад і товариств сили природи й струменти, потрібні для здобутку. Щоб же старі панські стани й начальства не змогли потім захопити в свої руки знов що з громадського добра й не поновили свого панування, — треба, при першім случаю, скасувати державне війско і позаводити громадське козацтво (міліцію), в котрому б кожний громадянин мав оружжя і знав з ним обертатись.

Павлик

Поставивши коло наших думок про справи політичні й господарські ще й думки про справи освітні (культурні) ми вже тим показуємо, що не станемо в нашій «Громаді» тільки на перших двох, а дамо чимало місця й науковим працям і вмілості словесній (поезії й белетристиці). Книжки «Громади» матимуть:

  1. Власні статті про природні (натуральні) й громадські (соціяльні) науки та звістки й пересуди (критики) про найважніші чужі праці в цих науках.
  2. Повісті й дії (драми) й інші праці, котрі правдиво (реально) показують людське життя й думки, — і звістки й пересуди про подібні чужі праці, а найбільше про ті, котрі тичуться до України.
  3. Перегляд громадського, а найбільш робітницького життя на світі по місцевим часописам і дописам.
  4. Дописи й статті про стан громад на Україні в Росії й Австро-Венгрії (Східній Галичині, Буковині й Закарпатській Країні), а також і в сусідніх сторонах.
  5. Дрібні звістки й новинки, найбільше про все, що торкається України. (Тут ми думаємо, як найакуратніше слідити за тим, що говорять про Україну в чужій печаті). Одповіді впорядчиків (редакторів).

Ми щиро просимо до праці в «Громаді» всіх людей і товариства на Україні, котрі згоджуються з нашими думками, хоч би вони не належали до народу української мови. Для більшої користи неукраїнським товариствам і громадам ми згоджуємось печатати прислане від них на тій мові, на котрій воно буде написано: на московській, польській, німецькій, волоській і т. и. Для громадян української мови ми будемо осібно розказувати про те, що буде в нас напечатано на чужих мовах. Найбільше ми просимо всіх письменних людей по громадах на Україні докладно писати нам про всі громадські справи й порядки, про всі неправди, які діються робочим людям по селах і містах. Все це ми будемо зводити до купи й пускати в світ через нашу, а при потребі й случаю і чер’ез інші європейські часописі одних з нами думок. Ми постараємось також одповідати громадянам на їх запитання, що й як ми вмітимемо.

Подолинський_Сергій_Андрійович

Для ширшого обміну думок, а надто про справи спільні для нашої України з її сусідами, буде виходити, по потребі, як прилога до «Громади» ряд листків і книжечок на ріжних мовах під назвою «La Federation — «Вільна спілка». Для цього ряду будуть прийматись тільки праці з думками в основі подібними до nих, котрі виложені вище, — але кожний автор одповідатиме за свої думки осібно.

1 сентября [вересня] 1880 р.
Впорядчики «Громади»:
М. Драгоманов,
М. Павлик,
С. Подолинський.

VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0.0/10 (0 votes cast)
VN:F [1.9.22_1171]
Rating: +1 (from 1 vote)