HaDpbveei2w

Зараз на Сході країни відбуваються події, які можуть стати прологом нової революції в Україні. Відкрите збройне протистояння у Донецькій області, хвиля соціального протесту в Луганській області, і все це на фоні поступового втягування багатомільйонного регіону, який завжди славився своїм мертвим спокоєм в вир політичної боротьби. «Братський» тандем олігархів та продажних політиків, обманом прийшовши до влади на крові повсталого проти диктатури народу, намагається зобразити події на Сході України виключно як «сепаратизм» та «зрадництво». З іншого боку, натренований на багаторічній окупації Кавказу російський імперіалізм під ширмою «федералізації» та «захисту» прав російськомовних громадян веде відкриту війну проти пробудженої Майданами країни.


Величезні інформаційні, фінансові, ідеологічні ресурси з обох сторін витрачаються на те, щоб розпалити справжню громадянську війну в Україні. Для нових паразитів в Києві це найкраща можливість відвернути увагу пробудженого революцією народу від нового дерібану бюджетів, посад та ресурсів, до якого вже вдаються представники «опозиційної» влади. Для олігархів – найгірших представників експлуататорського класу, громадянська війна – унікальний шанс загасити іскри соціальної боротьби, яка невідворотно насувається в бідній, розкраденій Україні. Для російського імперіалізму громадянська війна між робітничім Сходом та робітничім Заходом, між «донецькими» та «бандерівцями» – це і можливість отримати собі нові ласі шматки території, і наочний приклад для свого пригнобленого населення того, до чого призводить революція. Не слід забувати про інтереси таких імперіалістичних акул, як ЄС та США, для яких бої в Слов’янську та Краматорську лише черговий крок в геополітичній грі. А для того, щоб цей сценарій реалізувався, старілльководи запустили напрацьований сценарій розділення народу на тих, хто «за» і хто «проти». За Бандеру – проти Бандери, за мову – проти мову, за Росію – проти Росії. А під цією ширмою ховаються справжні причини бід та нещасть, що віками пригнічували народ.

Я родом з Донбасу. На Донбасі, в Луганській та Донецькій областях живуть такі самі люди, як і в інших частинах України. Там живуть люди, які звикли до важкої праці та тяжкої долі. Це народ, який зміг перетворити величезні простори голого степу на промислові оазиси цілої республіки. Це народ, який власною кров’ю та потом виборював собі право на життя, однаково в шахтах та на фронтах світових війн. Це люди, яким завжди обіцяли свободу політикани різний забарвлень, і завжди залишали їх рабами нових партійних босів чи кримінальних бариг.
Коли цей народ повставав, як це було в 1998 році, його залишали на одинці із ворогом та жорстоко вбивали. А коли він залишався осторонь від протесту, як це було в 2004 та 2014 році, його звинувачували в покірності та безідейності. Але щоб зрозуміти людей, які живуть посеред Великого степу, треба позбутися нав’язаних ЗМІ стереотипів та піднятися над штучними політичними протистояннями.

Необхідно раз і на завжди засвоїти, що на Донбасі не воюють за політиків чи партійні прапори, бо їм вже ніхто не вірить. На Донбасі не воюють за історію чи пам’ятники, хоча протилежне твердження нам намагаються нав’язати вже друге десятиріччя. На Донбасі воюють лише тоді, коли тільки через війну можна захистити свою родину, життя та свободу.
Коли я пишу про війну на Донбасі, я не маю на увазі купку озброєних бандитів та садистів, які проголосили себе «захисниками народу» та за гроші російського імперіалізму тероризують цілий регіон. Я пишу про війну, наближення якої мав змогу на власні очі побачити на обличчях простих трудівників, що приїжджали до Луганська із шахтарських селищ та містечок на захист краю від «бандерівців». Вони завжди трималися трохи подалі від балагану, влаштованого під захопленою будівлею обласного СБУ, балагану із прапорами невідомих нікому «республік» та «армій», п’яними комендантами та неврівноваженими бабусями. Ці трудівники просто збирались, обговорювали щось, обмінювались телефонами та повертались по домівкам. Але очі цих людей говорили краще за всі агітаційні плакати. Вони готові воювати та готові вмирати. Це було після трагедії 2 травня в Одесі, яку російський зомбоящик зобразив як звірство «правого сектору» – напівміфічної на Сході організації, активісти якої немов демони, яких ніхто не бачив, але які винні у всіх бідах та нещастях. Події в Одесі розбурхали Донбас – результат, на який так сподівалися організатори та спонсори одеської трагедії. І те, що сьогодні, налякані страшилками про «бандерівців» та навчені на власній шкурі про ціну правління олігархів та політиканів, люди на Донбасі повстали проти «хунти», підтримують (а так воно і є, і це варто визнати) ідею федералізації і не вішають поки що бандитів із так званої «народної армії», ще не означає, що Донбас – втрачена для революції земля.
Революція там тільки починається. Про це свідчать події в Краснодоні, які показали, що війна, до якої закликають проплачені краснобаї «народних республік» може мати зовсім інший характер. І що наляканий та розгніваний Донбас, взявшись в черговий раз за зброю, спрямує її зовсім не на тих ворогів. В Краснодоні трудівники місцевих шахт впродовж кількох днів тримали облозі місцевих начальників та вельмож, погрожуючи їм розправою у випадку невиплати потом зароблених грошей. Там був страйк, мітинги, побиті шибки та начальники. Там вперше мабуть за кілька років був справжній соціальний конфлікт, не просте стояння із плакатами, а справжня боротьба. У результаті перелякані такою рішучістю робітників, начальники погодились на всі вимоги протестувальників – факт, до цього часу не відомий Краснодону. Переможці розійшлись, залишивши свої представників контролювати виконання домовленостей. Але це тільки початок, бо в сусідніх містечках так само шахтарі тривалий час залишаються без зарплати, на шахтах постійні скорочення, а економічна ситуація в регіони котиться чорту під хвіст. І це тільки шахтарі, а є ще водії громадського транспорту, вчителі, студенти. Є ще сотні тисяч трудівників, яких останні події привчили до того, що зброю не так вже важко і дістати, а сподіватися на політичні засоби вирішення конфліктів не варто. І якщо для поплачених «вояків ополчєнія» головний ворог сидить в Києві, то для озброєних та організованих трудівників ворог завжди буде жити поряд. В місцевій адміністрації, в кабінеті начальника, в місцевому райвідділку. І хто знає, чи не захочуть шахтарі спитати рахунок за загиблих на шахтах через «недбалість» керівництва товаришів, за збитого на смерть п’яним мажором знайомого, за закатованого мусорами друга?

Зараз на Сході країни відбуваються події, які можуть стати прологом нової революції в Україні. І ті, хто не хоче гратися в політичні перегони, а хоче справжньої визвольної революції мають всю свою увагу прикути до цих подій. Не варто вписувати себе в розроблений паразитами в Києві та в Кремлі сценарій, за якого ти «або за України, а значить за «хунту», або ж за федералізацію значить за Росію». Як це завжди буває в історії, перед народом, який хоче волі та справедливості постав не один ворог, а відразу кілька. Це ворог і внутрішній – всі ці партійні паразити, нові міністрі та олігархи, руки яких червоні від крові трудівників. Це ворог і зовнішній – розлючений комплексом історичної меншовартості двоголовий стерв’ятник, який посягає на революційний народ. Проти цих ворогів маємо боротись, боротись разом від Львова до Луганська, від Сімферополя до Києва, україномовні із російськомовними, «бандерівці» із «донецькими». Проти всіх гнобителів, і вітчизняних, і іноземних, що із насолодою спостерігатимуть за бойнею, в якій проливатиме кров, втрачатиме рідних та близьких, ставатиме безхатнім та ще біднішим як і сто років тому простий трудовий народ. І цей сценарій продовжуватиме повторюватись до того часу, поки цей одвічний каторжник – трудівники, – не усвідомлять свій інтерес, не розпочнуть свою боротьбу за соціальне визволення від гнобителів «українських», «російських», «європейських» чи «американських». Поки в Києві чекають виборів, затаївши ненависть на нових паразитів у владі, на Донбасі народ привчає себе до зброї. І дуже скоро на місце міфічного ворога, на місце всіх цих вигадок Кісєльовської пропаганди, перед обличчям розгніваного багаторічним приниженням постане справжній паразит, задушивши якого зможемо вибороти волю та справедливість на українській землі.

VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 10.0/10 (2 votes cast)
VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0 (from 2 votes)
ПРОТИ ОЛІГАРХІВ ТА ПРОТИ ОКУПАНТІВ, 10.0 out of 10 based on 2 ratings