imfnu_AysDU«…Якщо приречення якогось класу у суспільстві, і то класу численного, на голод і злидні називається порядком, то кожна чесна людина буде противником такого порядку. Ми вимагаємо лише таких дрібниць, а це і не соціалізм, і не комунізм, а справедливість».

Іван Франко “Зібрання творів у п’ятдесяти томах” т.44, книга 1, с. 24-26.

Зовсім скоро безправні та пригноблені отримають можливість шляхом «демократичного волевиявлення» черговий раз обрати того, хто наступні роки буде сидіти на їх же шиях та керувати їхнім життям, долею тих, хто позбавлений влади і власності.Наближаються парламентські вибори, що вкотре перетворюються для мільйонів простих громадян на вибір між «меншим та більшим злом». Невичерпна віра в «стабільність та добробут» чи «життя по-новому» вкотре поведе сірі черги довірливих до виборчих дільниць. Галочки на папері засвідчать виконання «простими смертними» свого «громадянського боргу» й «патріотичного обов ‘язку». Холопи в черговий раз мають розписатися у відданості своїм панам. Звісно, дійство під назвою «вибори» не відмінить навіть найширший їх бойкот підневільними холопами, так само як і поставлені останніми галочки на папері всеодно не в силах щось змінити. Один хороший товариш запропонував мені спробувати сформулювати свій погляд на ставлення лівих активістів до спектаклю під назвою «парламентські вибори». Саме це я і спробую зробити у найбільш лаконічній та влучній формі.

Українська буржуазно-демократична революція січня-лютого 2014 року залишилась незавершеною, тобто вона не змогла вирішити об’єктивно поставлені перед нею історичні завдання: всевладдя олігархії та поліцейщини зберігається, широкі народні маси залишаються безправними верствами суспільства, на шию яких лягає весь тягар бойових дій на Сході країни, вся тяжкість економічних негараздів. Незважаючи на те, що режим Партії регіонів та «святішої сім’ї», що замкнула на собі всі фінансові потоки в Україні, наживши на фоні загальної кризи й масової вбогості багатомільярдні статки, був повалений, соціальні низи не змогли висунути власну програму перетворень, паразитичне всевладдя олігархату не було знищене. Правлячий клас зміг перегрупуватися та повністю зберегти свої позиції. Колишні регіонали тепер представлені «Опозиційним блоком», а провладні політичні сили поведуть на вибори опозиціонери колишні, що під час Майдану намагалися зробити все можливе для утримання повсталих мас в межах «мирного протесту» («Блок Петра Порошенка», «Фронт змін», «Свобода» та інші). Після свого пришестя до владного олімпу колишня олігархічна прозахідна опозиція не тільки не пішла на жодні політичні перетворення, не вдалася до обіцяної люстрації, але й впевнено здає Донбас пропутінським білобандитьським угрупуванням, йде на поводі західного імперіалізму, який шукає компромісу зі своїм східним партнером. Всі існуючі парламентські сили та їх політичні очільники не один рік дискредитували себе перед простим народом. За останній час він мав змогу остаточно зневіритися як у відверто олігархічним партіях влади чи опозиції, так і у різного роду «радикалах» типу Ляшка чи Тягнибока. Великий бізнес успішно пом’якшував їхній радикалізм там, там де це було потрібно. Що стосується «лівого флангу», то на ньюму як і раніше маячить ліве крило колишньої Партії регіонів, а тепер «Опозиційного блоку» під назвою КПУ – чергове свідчення успішної люстрації від нової влади. Все це підштовхує до ідеї справжньої, народної люстрації. Причому люструвати доведеться не лише старе знахабніле панство, але й тих, хто намагається примазатися до його корита – всіх цих ярошів, білецьких, семенченків та їм подібних невизнаних «вождів нації».

Соціально-революційна позиція сучасності полягає в необхідності роботи в умовах можливого наростання нової революційної хвилі в Україні, в тому, щоб донести наші ідеї на зрозумілій мові до пригноблених мас, частина яких ще зберігає залишки віри в «життя по-новому», у «Вашингтона з новітнім праведним законом» чи «Піночета з довгим тесаним мачете». Наше завдання – пропагувати ліві революційно-демократичні ідеї, які б можна було реалізувати вже сьогодні:

Оскільки вся влада має належати народу, то

1. Влада чиновницької гідри має бути знищена. Вся влада має перейти до рук всенародного самоуправління, громад на території і на виробництві.

2. Ці громади мають бути автономними у вирішенні місцевих справ та об’єднуватися в співробітництві одна з одною у питаннях, що мають більш широке значення. Обрані громадами для вирішення загальних питань делегати мають виконувати накази громади, бути підзвітними та змінюваними нею у будь-який час.

3. Всі чиновники мають обиратися місцевими громадами і контролюватися ними. Громада буде мати право відкликати чиновника в будь-який час. Дохід чиновника не може превищувати середній рівень життя в країні.

Весь український трудовий народ має бути озброєним для захисту себе від контрреволюції та можливої реставрації старих порядків. Влада на виробництві має перейти до трудових колективів, до кожного трударя без огляду на його національну приналежність, віросповідання чи мову спілкування. Має бути встановлений повний робітничий контроль. В сфері зовнішньої політики революційна Україна виступить як проти російського, так й проти Західного імперіалізму, виступить за бойове єднання з усіма народами поборниками світового імперіалізму (більш детально читайте тут ).

Негайна пролетарська соціалістична революція сьогодні неможлива. Робітнича свідомість все ще далека від комуністичної. Більш того, така свідомість не може виникнути в умовах занепадницького капіталістичного регресу, застійного болота, умови котрого продовжує більше двадцяти років консервувати вітчизняна паразитична олігархія. Мільйони людей викинуті з системи виробничої праці, а само виробництво зруйноване. Всі фінансові потоки роками зосереджувалися в руках найреакційнішої компрадорської буржуазії, що надзвичайно тісно зрослась з державним апаратом влади. Економічна модернізація України (як така ж модернізація всього СНД) стала необхідністю для подальшого історичного руху вперед – руху до світлих горизонтів безкласового та бездержавного суспільства, суспільства без пана та холопа.

Сподівання на модернізацію економіки України після її включення до економічного простору Європейського Союзу залишилися невиправданими. По-перше, маловірогідно, що на фоні кризи навіть в таких країнах-учасницях ЄС як Іспанія чи Греція західний імперіалізм наважився на дороговартісну допомогу модернізаційним процесам в Україні, основний тягар якої ліг би на плечі українського трудовогу народу, але ніяк не прозахідної олігархії. По-друге, російський імперіалізм розв’язав на території України військовий конфлікт, в ході якого західні партнери Кремля вже здали Донбас російським великодержавним агресорам та білобандитам. Сумнівній можливості прогресивної буржуазної модернізації України «згори» ми маємо протиставити необхідність буржуазної модернізації «знизу». Влучна аналогія з позицією класиків наводиться у чудовій статті «О конкретности истины, противоречивости прогресса и вечно живом гении Ильича», цитату з якої ми наводимо мовою оригіналу : «…Маркс с Энгельсом отстаивали путь объединения Германии снизу, путь народной плебейской революции, которая сметет все 36 навозных клоак (мова йде про політичну роздробленість Німеччини –авт.) в том числе и прусскую, и создаст единую германскую демократическую республику, а если сил у пролетариата хватит, отсюда сразу можно и дальше двигаться, к наступлению на капитализм. Не получился этот более прогрессивный вариант прогресса, сил у немецкого народа и немецкого пролетариата не хватило. Реализовался плохой вариант прогресса – объединение Германии сверху, при сохранении прусского бюрократического спрута и кучи пережитков феодального прошлого. И имело это для всей истории Европы в 20 веке весьма тяжелые последствия (об’єднання Німеччини було завершене «залізним канцлером» Отто фон Бісмарком – авт.)

Отже, позицію сучасних соціал-революціонерів треба сформулювати чітко і зрозуміло. Наша мета – безкласове та бездержавне суспільство вільних та рівних людей, наш метод – пряма революційна дія, що заперечує будь-яке парламентське або профспілкове політиканство. Тільки тоді, коли підніметься нова революційна хвиля в Києві, коли війна з контрреволюцією на Сході стане дійсно справою українського трудового народу, а не пузатих генералів в кабінетах, тоді білобандитський режим Новоросії не протягне й дня, а нове «короноване сімейство» буде втікати якщо не в Ростов, то в Брюсель. Революція замість виборів!

Артем Клименко

Жовтень 2014

VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0.0/10 (0 votes cast)
VN:F [1.9.22_1171]
Rating: +1 (from 1 vote)