Пропонуємо цікавий матеріал про погляди видатного українського вченого, філософа, соціаліста Сергія Подолинського. В статті наведені цікаві факти біографії революціонера та його погляди. Широкому загалу Сергій Подолинський майже невідомий саме через свої революційні погляди та ідеї. Лише після 1991 року почали видаватися твори вченого та потроху відкриватися історія його діяльності та життя. Сергій Подолинський належить до когорти українських соціалістів – революціонерів, невиправдано забутих, але знову  актуальних сьогодні борців за соціальну справедливість в Україні та світі, за національне визволення українців, як і всіх інших народів. 

Ідеї соціалізму і громадянського суспільства як ключові елементи теорії праці С. Подолинського (до 160-річчя від дня народження)

Бевз Тетяна
доктор історичних наук, провідний науковий співробітник НДІУ

Україна багата на талановитих людей. Мабуть, немає такої сфери, до якої б не долучалися українці. У різні епохи, у різних країнах світу ми можемо віднайти своїх великих і видатних земляків, які уславили не тільки своє ім’я, а й Україну. До плеяди таких людей належить Сергій Подолинський – український громадський і політичний діяч, лікар, соціолог, економіст, публіцист, теоретик, автор цілого ряду відкриттів. М. Грушевський писав про нього: «Він заслужив собі одно з найбільш почесних місць  в історії нашого духовного життя» [1, 17]. Французький учений Дебірре називав С. Подолинського автором однієї з «найновіших теорій термодинаміки». Взагалі, спектр інтересів С. Подолинського був надзвичайно широкий: він розробляв космогенну енергетичну теорію, досліджував еколого-економічні проблеми, аналізував ідеї фізичної економії для розробки проблем сталого розвитку. Його обирали членом Російського географічного товариства та Французького товариства розвитку науки.
С. Подолинський був одним із засновників соціалістичної течії в українській політиці. М. Грушевський вважав, що він «без сумніву найбільш послідовний, найбільш «чистий» соціяліст цієї доби» [1, 17].
Бiльшiсть праць С. Подолинського опублiкована за життя автора у 70–80-х роках XIX ст. за межами Росiйської iмперiї. До 1990 р. не було жодної публiкацiї його творів, жодна із енциклопедій не містила довідки про нього. Лише з початком незалежності виник інтерес до наукової творчості С. Подолинського. Були перевидані його твори [9, 10–17, 19]. Зацікавлення до його спадщини почали проявляти фахівці різних галузей знань [3, 4, 5, 7, 8, 21].

 Народився Сергій Андрійович Подолинський 19 (31) липня 1850 р. у селі Ярославці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаська обл., Шполянський район) у заможній дворянській родині. Його батьки – Андрій Іванович та Марія Сергіївна (дівоче прізвище Кудашова) – займали досить значне становище у суспільстві, їх добре знали в аристократичних і культурних колах Росії. Подолинські мали досить тісні родинні зв’язки з родиною Бердяєвих – Сергій доводився двоюрідним братом по материнській лінії відомому філософу Миколі Бердяєву та його брату – поету Олександру. Батько С. Подолинського був дійсним статським радником, камергером царського двору, а ще відомим поетом. Він належав до так званої «пушкінської плеяди». Особисто був знайомий з О. Пушкіним й  А. Міцкевичем. Мати Сергія, Марія Сергіївна, походила з російського княжого роду Кудашових. Саме вона доклала багато зусиль, щоб дати сину аристократичне виховання. Ймовірно, саме з її настанов юнак отримав домашню освіту і склав іспити за гімназію.

 У 1867 р. С. Подолинський вступив на фізико-математичний факультет Київського університету святого Володимира. Там він познайомився з М. Драгомановим та М. Зібером. У студентські роки відвідував гурток М. Зібера, де молодь вивчала «Капітал», «Маніфест Комуністичної партії» та інші праці  К. Маркса і Ф. Енгельса. Студент С. Подолинський захопився соціалістичними ідеями, співпрацював з київською «Громадою». Після закінчення у 1871 р. природничого факультету Київського університету і отримання ступеня кандидата природничих наук Сергій Андрійович виїздить за кордон. Офіційною метою перебування за кордоном було отримання освіти та ознайомлення з суспільно-політичним життям Європи. У документах від’їзд мотивувався потребою у лікуванні. Це було правдою. Упродовж кількох років він проживав і навчався у Парижі, Лондоні, Цюріху, Відні та Бреслау. У Парижі познайомився з П. Лавровим і брав активну участь у підготовці й виданні еміграційного російського часопису «Вперед». У першому і другому томах журналу «Вперед» С. Подолинський опублікував «Очерк розвитку міжнародної асоціації робітників», у якому йшлося про робітничий рух в Англії та роль у ньому І Інтернаціоналу. За посередництвом П. Лаврова С. Подолинський у 1872 р. у Лондоні особисто познайомився з К. Марксом і Ф. Енгельсом, а також з Е. Бернштейном.
У Цюріху С. Подолинський відвідував лекції з філософії, брав участь в екскурсіях на промислові підприємства. Навчався на літньому семестрі медичного факультету університету Цюріха. Основним його зацікавленням було вивчення дії гемоглобіну у вуглецю та осаду азоту в крові. Саме результати дослідів та їх аналіз стали першою науковою працею молодого дослідника.
У Женеві майбутній вчений продовжив студіювати медицину, а також розпочав вивчення агротехніки та економічних наук. Саме вони були необхідні молодому революціонеру для «ходіння в народ», сутністю якого було те, що революційно налаштовані студенти, які належали переважно до заможних класів, влаштовувались працювати у земства лікарями, агрономами, землемірами, вчителями сільських шкіл і, працюючи з трудовими класами, поширювали серед них революційні настрої.
С. Подолинський у травні 1874 р. ненадовго повернувся в Україну і здійснив своє «ходіння в народ». Варто зазначити, що до такої форми пропаганди соціалістичних ідей він ставився неоднозначно. У листі до російського народовольця В. Смирнова від 4 травня 1875 р. писав:  «Взагалі я вважаю, що ходіння в народ є безсумнівно найкращою формою діяльності з тим, одначе, щоб під словом ходіння розумівся перехід в народ і тривале (звичайно, наскільки поліція дозволить) поселення серед народу» [11, 111].
Невдовзі С. Подолинський став членом Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Він подорожував Галичиною, Закарпаттям, побував на Балканах. Шляхові нотатки та враження від мандрівок вчений друкував на сторінках газети «Київський телеграф».
Після Емського указу С. Подолинський знову залишив Україну. У 1875 р. він відійшов від російських народників і за підтримки товариства галицьких студентів «Січ» разом з О. Терлецьким заснував у Відні перше українське видавництво, яке публікувало соціалістичну літературу. В цей час побачили світ такі його роботи, як: «Парова машина», «Про бідність», «Про багатство і бідність», «Про хліборобство», а також «Правда» (переклад С. Подолинського «Хитрої механіки Варвара»), «Правдиве слово хлібороба до своїх земляків» Ф. Волховського та інші. У «Паровій машині» вперше українською мовою йшлося про утопічні ідеї соціалістичного змісту. Брошуру «Про бідність» С. Подолинський назвав «першим розділом політичної економії» [5, 71]. Власне, це була спроба викласти у доступній широкому загалу формі теорію додаткової вартості К. Маркса. Та, на жаль, російський та австрійський уряди заборонили вільний доступ до цих праць на території своїх держав. Проте ці брошури нелегально використовували в своїй роботі члени народницьких та соціалістичних організацій та гуртків.
Переїхавши до Парижа, С. Подолинський продовжив вивчення медицини. У 1876 p. він закінчив навчання у Бреславському (суч.  Вроцлавському) університеті і захистив дисертацію «Розщеплення білків ферментами підшлункової залози» на здобуття вченого ступеня доктора медицини. Однак ступінь доктора медицини не давав права С. Подолинському працювати лікарем у Росії. У 1876 р. він захистив диплом у Київському університеті. У цей період вчений працював лікарем у київському притулку для дітей робітників та викладачем на курсах медичних сестер. Варто зазначити, що саме на курсах він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, з якою одружився, не зважаючи на опір батьків.
Виїхавши у 1877 р. разом з молодою дружиною за кордон, С. Подолинський поселяється біля Монпельє (Франція). Відтоді всю свою увагу він зосереджує на науковій роботі. І як наслідок його кропіткої, наполегливої праці – вихід у світ таких ґрунтовних досліджень, як: «Ремесла і фабрики на Україні», «Праця людини та її відношення до розподілу енергії», «Громадівство та теорія Дарвіна», «Соціалізм, нігілізм та тероризм. Відповідь старому російському соціалістові» та інші, які він підписував своїм справжнім ім’ям.
У Женеві український учений видав монографію «Життя і здоров’я людей на Україні» (1878), заклавши основу української соціоетногігієни. Власне, це була перша українська розвідка з медичної демографії та статистики, де на основі зібраного матеріалу автор показав, що причиною багатьох хвороб населення України є соціальні фактори.

Значним внеском у вивчення вітчизняної соціально-економічної генетики є історико-економічне дослідження «Ремесла та фабрики на Україні» (1880, Швейцарія). Фактично це був перший український підручник з політичної економії, багатий цікавими матеріалами з економічної історії України, з життя ремісників мануфактур і фабрик. Наскрізна тема цього дослідження – користування людською працею від первісного суспільства до епохи капіталізму. Автор проаналізував організацію праці в тогочасний період і висловив свої міркування щодо необхідності змін, які потрібно внести в процес трудових взаємовідносин. Зокрема, значна частина роботи присвячена нелегкому становищу працюючих верств населення.
Сучасні філософи І. Огородник та М. Русин стверджують, що «категорія праці завжди привертала увагу представників філософської та суспільно-політичної думки, особливо в XIX ст. Однак її інтерпретація зводилася лише до переважання в ній економічних чинників, спонуки створення вартості й зростання національного багатства. Під іншим кутом зору проблему праці розглядає С. Подолинський; він осмислює її через фізичну енергетичну економіку, згідно з якою праця є одним із мислених різновидів загальної світової енергії. Її специфіка полягає в тому, що праця (якщо це осмислена, а не безсистемна робота) орієнтована не на розпорошування енергії, насамперед сонячної як основи життя, а на пакетування енергії, придатної для забезпечення вищих форм діяльності людини. Функція людського розуму полягає тут у регулюванні господарського життя та організації енергетичних потоків з метою перетворення світу та привнесення в нього нової якості» [7, 222–223].
Найвідоміший твір С. Подолинського «Праця людини і її відношення до розподілу енергії» був надрукований у 1880 р. російською та французькою мовами (французькою – у міжнародному часописі з біологічних наук). Упродовж 1880–1881 pоків вийшло ще три видання цієї праці французькою, італійською та німецькою мовами. З німецьким варіантом книги ознайомилися К. Маркс і Ф. Енгельс. Книга була присвячена біології, однак, на жаль, залишилася практично непоміченою серед фахівців-біологів. Автор намагався з’ясувати відношення, що існує між людською працею і розподілом сонячної енергії на земній поверхні. Він показав, що хоча загальна кількість енергії, яку одержує поверхня Землі від її надр і від Сонця, поступово зменшується, загальна кількість енергії, що є у розпорядженні людини внаслідок людської праці, постійно зростає. На основі цього вчений доходить висновку: «Загальна кількість енергії, одержувана поверхнею Землі з її внутрішності і від Сонця, поступово зменшується. Водночас загальна кількість енергії, що накопичується на земній поверхні і є в розпорядженні людства, поступово збільшується. Збільшення це відбувається під впливом праці людини і домашніх тварин» [17, 137].
С. Подолинський довів, що праця є діяльністю, пов’язаною з регулюванням потоків енергії. Деякі види праці виключно ефективні при використанні енергії Сонця в господарстві, інші – в її збереженні і переробці, так що в сукупності людство може забезпечити потік негативної ентропії, достатній для сталого розвитку. Але для цього трудова теорія вартості повинна бути доповнена енергетичним балансом – політекономія має об’єднатися з фізикою [17, 139]. За розрахунками С. Подолинського, сталим розвитком суспільства треба вважати такий, при якому витрати однієї калорії людської праці втягують в обіг 20 калорій сонячної енергії (тепер це називають «принципом Подолинського»). Виходячи з учення К. Маркса про три стадії розвитку капіталізму в промисловості і практичного досвіду української економіки, С. Подолинський довів, що капіталізм в Україні, а відтак і в Росії, в цілому проходить у своєму розвитку «ремесло, мануфактуру і великий фабричний здобуток» [15, 54].

Український вчений сформулював нове природничо-наукове визначення праці: «Праця є таке споживання механічної та психічної роботи, що нагромаджена в організмі, яке має результатом збільшення кількості перетворюваної енергії на земній поверхні» [17, 35]. Із незліченних видів людської діяльності землеробство, за С. Подолинським, є «найпріоритетнішою, найпродуктивнішою, найкориснішою працею, яка в десятки разів збільшує вироблений природою продукт» [13, 64–65].
К. Маркс позитивно сприйняв  книгу С. Подолинського і звернувся з проханням до Ф. Енгельса висловити свою думку. У листах до К. Маркса (1882) Ф. Енгельс, указуючи на цінність відкриття С. Подолинського, водночас зазначав помилковість його висновків: «Його справжнє відкриття полягає в тому, що людська праця може довше утримати на поверхні землі і довше примусити діяти сонячну енергію, ніж це було б без неї. Усі економічні наслідки, які він звідси виводить – помилкові» [6, 106]. І далі Ф. Енгельс зазначав: «Подолинський відхилився в бік від свого дуже цінного відкриття, тому що хотів знайти природничо-науковий доказ на користь правильності соціалізму і тому переплутав фізичне з економічним» [6, 106]. Природничо-наукове пояснення процесу праці назвали «законом Подолинського».
Є усі підстави стверджувати, що С. Подолинський здійснив еколого-економічне відкриття світового значення, довівши, що творча діяльність homo faber (людини діяльної) протидіє стихійним силам природи, які посилюють хаос (згідно з другим началом термодинаміки) шляхом мінімізації зростання ентропії, забезпечує нагромадження та перетворення сонячної енергії на земній поверхні в засоби задоволення фізичних і духовних людських потреб. Тим самим С. Подолинський визначив четверте начало термодинаміки. Це його еколого-економічне відкриття підштовхнуло видатного українського вченого В. Вернадського у 20-ті pоки XX ст. до створення теорії біосфери та ноосфери.

Важко сьогодні спростувати чи недооцінювати внесок С. Подолинського у природничі науки. Не менш цінними є його дослідження ідей соціалізму, насамперед «громадівського соціалізму», громадянського суспільства, українофільства, проблем національності. Характерним для нього і його праць є те, що усі ці проблеми він розглядав через економічні чинники.
«Питання про національність, – писав С. Подолинський у листі до В. Смирнова  3 травня 1875 р., – вирішується українофілами так само, як західними соціалістами, тобто національність являє собою зручне угрупування для економічного самоврядування і, можливо, буде уявляти доти, доти існувати різниця в мові і інші національні-моральні особливості» [12, 54].

Варто зазначити, що більшу частину свідомого життя С. Подолинський проживав за кордоном. Однак його любов до України була надзвичайно великою. Як зазначав М. Драгоманов, що він був занадто українцем, щоб перебувати і діяти серед людей, які не визнавали нічого українського. «Українофільство мене перемогло; я все мав до нього схильність, а останнім часом став цілковито запеклим українофілом» [12, 52]. Характерною рисою усіх його творів було відтворення української дійсності. На все у нього було своє бачення й розуміння. Зокрема, він писав: «Знайте передовсім, що тепер українофільство означає – українська соціально-демократична партія (так С. Подолинський називає українські «Громади» середини 70-х років ХІХ ст. – Т. Б.), і якщо між українофілами є ще люди, які в глибині душі з тим не згідні, то вони бояться вже про це говорити, тому, що в результаті повинні би негайно вийти з українофільської партії. Але разом з тим, ми українофіли наскільки націоналісти, наскільки націоналісти – серби-соціялісти, англійці (соціалісти) та інші (соціалісти) і певна річ, не більше націоналісти як Ви, великороси. Не забувайте, що ми інший народ, і різниця між нами і Вами така ж, як між Вами і поляками, сербами та іншими» [12, 52–53].
Про прихильників соціал-демократії С. Подолинський писав: «[це – люди українські], які вміють з’єднувати вчення соціялізму з традиціями і симпатіями, викликаними місцевим українським націоналізмом, тобто прагнення українського народу поряд з економічною емансипацією, досягнути ще й політичної і культурної самостійності» [12, 53].

Першочерговим завданням українських соціал-демократів  С. Подолинський вважає вивчення різноманітних сторін буття власного народу з метою кращого розуміння його потреб та сподівань, до яких треба припасовувати революційну теорію, а не навпаки, а також просвічування народу з тим, щоб він підійшов до майбутньої революції максимально підготовленим до вирішення завдань світової ваги [18]. Так, у своїх листах до російського народника В. Смирнова він доводить, що український соціалістичний рух має бути незалежним від російського. Закиди російських народників щодо «українського націоналізму» він відкидає як вияв шовінізму, поширеного між російськими соціалістами, що не хочуть визнати існування українського народу та його мови. Листи С. Подолинського переконують, що серед українського народу не можна пропагувати ідеї соціалізму, не ставши на український ґрунт: «Я вважаю, що треба бути вузьким націоналістом, щоб не признавати за кожною національністю права і необхідності відомої літературної і культурної роботи. Під цим я розумію народну мову, етнографію країни, звичаї і традиції і також суттєво необхідні підручники. Без цих речей, тобто без словника, підручників та етнографічного знання народу і т.п. речей неможливе не тільки видавництво революційних книг і журналів, але навіть скільки-небудь розумна пропаганда» [12, 55].

Таке розуміння суперечило поглядам М. Драгоманова, який вважав: «Замість того, щоб видавати по-українському які-небуть тригонометрію чи логіку Мілля і т. ін., що зостанеться ізольованим і безплодним, важніше для української ідеї, щоб і українці, беручи вищу науку у гімназіях і університетах, знали, що таке Україна, і великоруси знали, що таке Україна у Росії і у Слов’янщині, т.є. значить, яка її мирова роля» [2, 181].
Свою позицію про особливість українського шляху в соціалістичному напрямі С. Подолинський висловив досить чітко: «Не забувайте, ми не можемо, а зокрема український нарід не може, розвиватися в соціалістичному напрямку за  Вашими формами, так як не міг би польський. Не забувайте, що в нас ще нема тих культурних елементів, які вже частино є у Вас: немає скільки-небудь виробленої літературної мови (наша народня мова, чистіша і більше вироблена від Вашої), немає книжок для розповсюдження знань, необхідність яких Ви  не станете применшувати. Повірте, що нашому народові можуть не подобатись ті форми, які для Вашого дуже привабливі» [12, 53].

Він вважав, що «Українська соціально-демократична партія, як і російська, не представляє собою цілковито і гармонійно зоорганізованої цілости і тому, певна річ, не може мати прелімінарної програми, такої як її, виготовляє, напр., німецька чи інша західноєвропейська партія» [12, 59].
Про взаємовідносини російських та українських соціалістів С. Подолинський писав: «Старий російський соціаліст» (П. Лавров) хоч називає мене українським соціалістом, старається представити мене ворогом революційного руху в Росії. Це буде дуже дивним кожному, хто знає, що український соціалістичний рух не тільки не менше революційний від російського, але Україна якраз більше ніж російські провінції поповнювала кадри великої російської революційної партії. Московський й Казанський університети з революційного погляду стоять значно позаду університетів київського, харківського, одеського; окрім того, загальновідомо, який переважаючий вплив мають  південні елементи в Росії, навіть в складі радикальної молоді Петербурга» [9, 91].
Як видно з цитат, соціал-демократ С. Подолинський дійшов висновку, що українцям потрібен власний соціалістичний рух, незалежний від російського. До того часу протягом декількох років кропіткої роботи з російськими народниками С. Подолинський намагався приєднати до них українців Російської та Австрійської імперій. Але зверхнє ставлення російських радикалів до специфічних українських проблем виводило його із себе тим більше, чим ясніше він бачив, що на Заході соціалістичний інтернаціоналізм не ігнорує потреби пригнічених націй. Окремий український рух, на його думку, був необхідний з двох причин: а) національна специфіка українського народу, його історії, мови і традицій; б) невизнання цієї української специфіки російським рухом, не здатним розуміти проблеми національно пригнічених націй. Тому, сподіваючись на майбутню співпрацю з російськими та іншими соціалістичними рухами, С.Подолинський все-таки прагнув до створення незалежної української соціал-демократичної партії із молодої прогресивної інтелігенції [21].

Підкреслене прагнення до «самостійності» у відносинах між українським та російським революційно-демократичними рухами зумовлювалось як патріотичною позицією вченого, так і його особистим знайомством з лідерами російських радикалів та їх позиціями в національному питанні [18, 298]. «Знаючи зміст «російського» соціалізму зсередини, С. Подолинський ніколи не полишав думки про організаційне оформлення соціал-демократичного руху в Україні. Тим більше, що був добре обізнаний з такими рухами в європейських країнах, які входили до І Інтернаціоналу. Саме у зв’язку із вказаними намірами вчений намагався нагадувати європейцям про розвиток соціалістичних поглядів в Україні»  [3, 121].

Далі буде

VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 6.7/10 (3 votes cast)
VN:F [1.9.22_1171]
Rating: +2 (from 2 votes)
Український соціалізм Сергія Подолинського , 6.7 out of 10 based on 3 ratings