images (1)

Майдан. Барикади

Майдан як унікальний досвід самоорганізованого спротиву

Минуло більше року відтоді, як відставні чиновники, депутати та ображені олігархи, які були дуже далекими від реального Майдану і тим більше від реальної – з ризиком для власного життя – боротьби з режимом Януковича, сівши у ще теплі після задів Львовочкіна та Азарова крісла, поспішили «офіційно» оголосити про перемогу Революції та завершення Майдану. Майдан, який за рівнем мобілізації народу та прикладів масового героїзму став унікальною подією європейської історії останніх десятиліть, квапливо почали «згортати» – так  заможні пани пошвидше звільняють прислугу, яка виконала свої обов’язки і повинна більше не мозолити очі. Проте чи закінчився Майдан? Звичайно, усі «блоки петра порошенка» вкупі з «народними фронтами», не говорячи вже про перефарбовані з «регіоналів» «опозиційні блоки», більше за все бояться не Путіна з Гіркіним, а продовження революції.  По Путін для них – все ж свій «брат по класу», а революція – це люди в подертих черевиках, які вриваються в палаци з килимовими доріжками. Але Майдан продовжується – як продовжувалась Велика Французька революція після падіння Бастилії, хоча і король ще довго сидів на престолі, і аристократи в шовкових камзолах бали влаштовували та зневажливо на санкюлотів поглядали. Вона продовжується в групах та організаціях волонтерського руху, у добровольчих батальйонах, в активістській протидії новій владі, яка за рівнем хабарництва та зловживань не лише не поступається, а й перевершила владу минулу. Майдан продовжується, бо революції завершуються тоді, коли  вирішують найважливіші для соціуму проблеми, натомість в Україні не те, що проблеми не вирішені, а навіть і не помінялися обличчя у владі. І Порошенко, і Яценюк, і Коломойський, і Гройсман, і Садовий, і…і…і… – це все люди з істеблішменту часів Януковича. Щоправда, є ще «сидевшие» Тимошенко з Луценком, але 99% українців у реальному житті можуть тільки мріяти про той рівень харчування, медичного забезпечення, юридичної допомоги, який мали тоді ці «страждальці», про нинішній час не говоримо, бо там все на рівні арабських нафтових шейхів!

Хтось вважатиме, що причиною виходу мільйонів людей на вулиці стало те, що Янукович не підписав угоду про асоціацію з ЕС (складний і каламутний документ, який насправді прочитало лише вузьке коло експертів). Більш реалістичною буде теза, згідно з якою людей спонукало до бунту побиття беззбройних студентів у ніч 30 листопада. Та всі ці події були лише приводом, «останньою краплею». Хоча суспільство дійсно було шоковане тим, що влада перейшла останній рубіж, по-звірячому побивши найменш захищених, фактично – дітей. Але так само можна не сумніватися, що навіть якби не було 30 листопада, детонатором стала б якась інша ситуація – соціальний вибух виразно наближався ще з часів Врадіївки. Визначальною причиною масового народного повстання (спочатку мирного, а після ухвалення диктаторських законів 16 січня – і збройного) було те, що в соціології називають «виключенням» – ситуацією, за якої більшість населення країни не має жодного впливу на ухвалення економічних і політичних рішень. Насправді людям у Лубнах і Делятині було глибоко начхати на всю Єврокомісію та її Президента Жозеф Мануеля Баррозу, але їм не байдуже було, що за існуючої Системи вони ніколи не зможуть відстояти своє право у суді, у суперечці з головою місцевої державної адміністрації, у спілкуванні з ментом і податківцем.

Корупція, всевладдя чиновників та «правоохоронців», безкарність влади, катастрофічна соціальна нерівність – все це виводило маси на Майдан.

Чиновник - солдат контрреволюції

Чиновник – солдат контрреволюції

Люди раптом  захотіли бути вільними, захотіли, аби в країні виконувалась її ж Конституція, де чорними літерами на білому папері написано, що джерелом влади в Україні є народ, що, людина, її честь і гідність є найвищою цінністю.Написано, що громадянин має право на гідну зарплату і охорону свого здоров’я, що обсяг його прав не може бути звуженим. І ще багато чого написано, виконання чого тотожне анти-Системній революції та повному усуненню від всіх владних важелів правлячого в Україні впродовж двох з половиною десятиліть класу…

Україна вже мала досвід Майдану 2004-го, але цей Майдан став зовсім іншим. На Майдані 2004-го теж був народ – як масовка, статисти і безкоштовна робоча сила для Віті та Юлі з їхньою челяддю, але на Майдані Революції Гідності народ спромігся-таки говорити власним голосом. Народ чітко усвідомив, що його інтереси та інтереси усіх існуючих в Україні партій та всіх депутатів, які тільки були, є і будуть – цілковито супротилежні. Тому народ з першого ж дня виходу на граніт біля Будинку профспілок організував свій не-партійний Майдан, тому люди вимагали прибрати партійні прапори, тому вони – де тільки могли! – намагалися не підпускати політиків до мікрофонів, а коли ті виходили «в маси» – поливали їхні фізіономії піною з вогнегасників.

Громада витворила новий тип спротиву – самоорганізований, і вона ж спромоглася сама  розробити його стратегію і тактику, адже жоден професійний політик впродовж багатомісячної епопеї Майдану так і не зміг запропонувати жодного ефективного рішення.

Майдан - приклад самоорганізації

Майдан – приклад самоорганізації

Усе – від медичної служби, наметів, роздавання чаю до сотень самооборони і до штурму адміністративних будівель – все було результатом народної самоорганізації. А політики, боси, депутати і ті, хто прагнув ними стати, займалися своєю звичною справою – мародерством, кулуарними домовленостями з владою, гризнею за майбутні портфелі. Тому закономірно, що «Сцена» Майдану, на яку – принаймні до початку боїв на Грушевського – допускалися тільки боси і люди, підконтрольні босам – стала реальним осередком корупції і джерелом зради. З мікрофонів «сцени» обслуга босів називала провокаторами тих, хто ламав домовленості статусних політичних гравців, зі «сцени» Сеня Кролік, Качок і Тягнибакс після плідних переговорів в Адміністрації Януковича вмовляли людей зливати протест та звільняти захоплені облдержадміністрації. Зрештою, кожен, хто був у ті дні на Майдані, зможе продовжити перелік.

А коли Майдан, ледь оговтавшись після автоматних черг «Беркуту», витягував стікаючих кров’ю поранених з Інститутської, боси знову побігли до Януковича ділити портфелі. Майдан просто не помітив за своєю спиною пастки, яку готували йому політики. Для них непідконтрольний самоорганізований Майдан значно небезпечніший за Януковича та Путіна, зрозумілих їм людей, які належать до одного з ними класу. Людей, з якими можна десь поторгуватися, десь домовитись, як і всюди в бізнесі.

Саме тому не просто втекли, а вивезли свої величезні капітали і проспонсорували ними початок війни на Сході Янукович, Азаров, Захарченко, Пшонка, Лукаш, Портнов, Арбузов «з усіма чадами й домочадцями»… Звичайно, незмінному відтоді міністру внутрішніх справ Авакову (син якого нещодавно на чесно зароблені гроші у «регіонала»-депутата Івана Куровського купив за понад мільйон баксів шестикімнатну квартиру в київському елітному комплексі «Альпійський») було тоді важко – можна було прогледіти, як підлеглі просто випадково, навіть проти своєї волі, упіймають когось. Проте втекли і вивезли гроші всі – всі до одного.

Саме з тієї ж причини навесні 2014-го всі інформаційні канали влади взялися поливати брудом Майдан з таким завзяттям, що сам Янукович міг би позаздрити (на Майдані одні алкоголіки, наркомани і бандити – з дня на день повторювали нам міністр Аваков, прокурор Ярема і мер Кличко). Саме тому покривали і покривають вбивць Небесної Сотні (навіть експерти ЕС це вже визнали, а що робити – засуди реально когось, хто ж буде потім новий Майдан розстрілювати?). А далі була війна, у якій все продовжувалося за звичною схемою : там, де Україну захищала влада і держава (у Криму, наприклад) – України вже немає, а там, де, як в Одесі, Миколаєві, Запоріжжі, у добровольчих батальйонах Донбасу, її захищав народ – вона живе і бореться.

Але чи свідчить це про те, що Майдан програв?

Бюрократія

Бюрократія

Ні, він просто трансформувався у новий формат. Самоорганізація навіть у військовий час довела свою ефективність в порівняні із бюрократичною структурою держави. Коли почалась агресія на Сході, а «офіційна» армія виявилась повністю розкраденою і розваленою, першими на фронт пішли добровольці. Коли держава ще розповідала, що в неї нічого немає, а продавати чиновницькі «лексуси», аби забезпечити бійців біноклями – це жахливе порушення правопорядку і заклик до антидержавних дій, волонтери вже закуповували безпілотні апарати та тепловізори. Бо там, де за справу береться держава та чиновники, ми отримуємо котли, корупцію, списану техніку та волонтерку на вітринах воєнторгів. Натомість там, де за справу береться народ без посередників та чиновників, ми маємо мотивованих добровольців і найкращих медиків.

Проте держава вперто вважає, що все має бути під її контролем, навіть якщо внаслідок цього танки Путіна стоятимуть під Білою Церквою. Зрештою, ці танки ж не загрожують банківським рахункам держави…

Влада як форма «стабільності» і корупції. Непримиренність влади і самоорганізованого народу.

Що таке держава?

Безтілесний дух, якому поклоняються товсті дядьки в кабінетах облдержадміністрацій і який обдаровує їх за те маєтками, банківськими рахунками і модельної зовнішності коханками? Об’єднання праведних чиновників, які присвячують своє життя служінню прогресу і народному добру? Вона, держава,– достатньо цікава штука: ніби й всюди присутня, але важко її відчути на дотик (хіба що у в’язниці – там грати на вікнах конкретно її уособлюють).

Насправді держава – це певна спільнота (її ще називають апаратом, а в часи СРСР – номенклатурою) цілком реальних людей, які зацікавлені в тому, аби вони жили не просто добре, а з кожним роком ще краще . І щоб так жили їхні діти, і діти їхніх дітей, і щоб тривало так до кінця земних часів. Тобто, це корпорація, і як така вона подібна до інших корпорацій, що культивують свої правила й норми.

Добровольці - продовження Майдану на фронті

Добровольці – продовження Майдану на фронті

До речі, на нашій планеті існували й існують інші корпорації: наприклад, Стародавній Схід знав таку корпорацію, як жерці, а зараз існує така корпорація, як мафія. Усі корпорації переконують оточуючих, що вони роблять надзвичайно корисну для всіх роботу і що якщо вони десь зникнуть, то станеться непоправне, буде велика біда і хаос, і суспільство без них прожити ніяк не зможе.

Держава – будь-яка, українська в тому числі – захищає своє право на бутерброд з чорною ікрою рівно в такий же спосіб. Вона  розповідає, що надає послуги третейського судді, який знає закони справедливості та завжди лишається безстороннім і неупередженим арбітром (а якщо це і не так, то це провина окремого чиновника, який «попалився», а зовсім не всієї корпорації-держави). Крім того, держава допомагає різним групам людей вирішувати свої проблеми і не порушувати при цьому права інших груп. Ну, і звичайно ж, її управлінці – то кваліфіковані експерти,  які не просто сидять на «кормових місцях», а координують, контролюють і покращують. І, потрібно визнати очевидне, держава значною мірою переконала людей у тому, що інтереси цієї корпорації насправді тотожні інтересам усього народу.

14209740459358

Волонтери – продовження Майдану на фронті

В останньому і полягає найбільша небезпека, адже сьогодні держава своєю некомпетентністю і корупцією стає не просто зайвим тягарем для пробудженого суспільства, вона загрожує самому існуванню країни з назвою Україна. Ще раз: чим більше у нас держави, тим менше у нас України – практика останнього року довела цю тезу з математичною точністю. І коли паразитичні чиновники, отримавши формальне право щось дозволяти і щось забороняти, використовують його у своїх приватних інтересах, вони нічого не порушують, навпаки – вони чітко реалізують волю держави. Бо корупція не є стихійним лихом чи злою волею управлінців, вона є законною рентою, яку збирає чиновник, реалізуючи спільний корпоративний інтерес. Частину ресурсу він лишає собі, частину передає «нагору», тобто віддає державі. Хтось скаже, що такий закон суперечить Конституції України? Зустрічне питання: де, у якій точці на мапі нашої Вітчизни якийсь чиновник допоміг якомусь громадянину (громадян з річним доходом більше 10 тисяч доларів у рахунок не беремо: вони послуги чиновників можуть купити всюди) реалізувати положення нашої Конституції?

Звідси – очевидність того, що держава і Майдан не можуть мати між собою нічого спільного, чим і пояснюється така затята боротьба держави з добровольчими батальйонами та незалежним волонтерським рухом. Взагалі, держава бореться багато з ким і з чим (із забрудненням довкілля, наприклад: ми ж бачимо, якими чистими стали українські річки – за це ж бо десятиліттями боролася держава, збираючи з людей купу податків на таке добре діло). Проте найперше вона прагне тотального знищення тієї спільноти, яка ламає налагоджений роками механізм збирання корупційної ренти. Подібна спільнота, яка не сповідує правила та принципи держави, а навпаки – діє за зовсім іншими принципами  – демонструє справжнє  обличчя влади. І в такий спосіб делегітимізує її, а отже – кидає чиновників на їхні законні бабки, які вони законно мають право забрати в народу.

Перемогти державу, посадивши в чиновницькі крісла чесних людей неможливо, бо в корпорації працюють такі механізми саморегуляції, які чесного активіста або корумпують, або просто викидають за «профнепридатністю». Приклад – т.зв. «лідери Майдану», які, потрапивши у владу, стають цинічними «решалами вопросов».

 

images (2)

Майдан.

Самоорганізація як єдина можливість реалізувати програму Майдану та перемогти в антиімперіалістичній війні.

Під цим оглядом потрібно усвідомити кілька важливих моментів.

По-перше: Україна як країна (не як держава, нехай за неї прокурори і міністри турбуються) переживає глибоку кризу, яка може закінчитись її катастрофою – окупацією, розпадом і т. ін. Це дуже зле, бо в нашій країні, попри все, продовжується революція, а в нинішній Росії встановлено монархічну форму правління (так краще і безпечніше для великого капіталу: у Стародавньому Римі після повстання Спартака рабовласники також посадили на трон імператора), за якої цар і його опричники завжди все роблять правильно, а якщо ні, то тоді тобі дають «дубінкою» по голові або відкривають «дєло». Або і одне і друге в комплексі і – дивись пункт перший. Одначе причини цієї кризи полягають не лише у війні та агресії Путіна, ця криза має системний характер. Уся економіка глобального капіталізму не може далі розвиватися в той спосіб, у який досі розвивалася. Арабська весна і кампанія «Окупай», робітничі виступив Казахстані і народна революція Майдану підтверджують, що правлячі групи не мають більше можливості організовувати собі комфортний світ по-старому. І так само вони підтверджують, що на політичні арену світу виходить нова сила – самоорганізовані маси, які чітко усвідомлюють свої інтереси та готові їх відстоювати навіть перед загрозою прямих репресій озброєної влади.

По-друге: самоорганізація не є чимось вигаданим та привнесеним в Україну зовнішніми силами. Вона, самоорганізація, впродовж багатьох віків виступає єдиним способом збереження українства в умовах, коли вищі класи завжди і неодмінно зраджують свою країну.  Українські князівські роди зрадили свій народ, покатоличилися і сполонізувалися наприкінці XVІ-у першій половині XVІІ століття; українська козацька старшина задля того, аби закріпачити своїх же побратимів-козаків та здобути права російського дворянства, зрадила суверенні права Гетьманщини і пішла служити петербурзьким імператорам наприкінці XVІІІ століття: лідери Руху й партноменклатура зрадили народну революцію 1991-го р.; лідери Майданів 2004-го і 2013-2014  рр. конвертували свій вплив на маси у майновий статус олігархату – усе це має переконати українців, що як тільки якась група людей оголошує себе елітою, проводом, керівниками, лідерами і т. ін. – для добра України, для її життя й розвитку таку групу слід негайно знищити.

Чиновники - опора будь якого режиму, неалежно від ідеології чи партійної приналежності

Чиновники – опора будь якого режиму, неалежно від ідеології чи партійної приналежності

Бо, погляньмо на календар, світ змінюється і вимагає від спільноти відповідних змін. Бюрократичні структури – генерали, міністри, керівники, розпорядники – більше не ефективні. Для того, щоб побудувати дитячий майданчик, неефективно звертатися в місцевий виконком, чекаючи місяцями на дозвіл, а потім ще і заплатити хабар за те, щоб трохи порушити норми часів генсека Брежнєва. Набагато ефективніше у Фейсбуці списатися із такими самими зацікавленими мешканцями, зібрати матеріали, домовитись про час та разом побудувати щось потрібне для громади, а потім поставити владу перед фактом. І так всюди. Держава, звичайно,  відчуває, що втрачає монополію на владу, тому починає тотальний наступ на суспільство. Нові закони щодо  обмеження Інтернету, розширення штатів поліції та поява нових контролюючих органів (МінСтець в Україні) без логічного пропонування нових підходів та інноваційних рішень – це виразні симптоми спазматичного опору держави..

Держава не пропонує нічого нового, вона просто силою нав’язує старе та неефективне. Чому? Не тому, що вона помиляється, а тому, що її чиновники не можуть не вимагати грошей, грошей і грошей.

Якщо подолати корупцію, держава не стане кращою – вона просто зникне.  А чиновники повинні захищати державу до останнього. Що буде з Україною – їх не цікавить. А нас цікавить, і дуже.

О.Хоменко, А. Ладик

VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0.0/10 (0 votes cast)
VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0 (from 0 votes)