На швейцарському деревообробному заводі Kronospan, розташованому в комуні Менцнау, кантон Люцерн вчора, 20 лютого стріляли. На початку робоча дня, близько 9 годин ранку, коли співробітники підприємства снідали, в їдальню увірвався озброєний чоловік і відкрив стрілянину по присутнім. В результаті двоє були вбиті на місці, ще семеро доставлені в лікарню. Сам нападник застрелився відразу ж після скоєного. Як повідомляють місцеві ЗМІ, нападав 42-річний оператор, який пропрацював на цьому підприємстві 10 років. Менеджери характеризують робітника як спокійного, безконфліктного та відповідального. Колеги кажуть, що він захоплювався спортом (кікбоксингом) та був людяною та ввічливою особою.

Справжні мотиви вчинку ще з’ясовуються, але найвірогідніше, що причиною нападу були плани керівництва заводу скоротити персонал за рахунок звільнення «старих» працівників.
Швейцарія, країна сиру та наднадійних банків, так само, як і інші країни Європи, потерпає від економічних негараздів. За прогнозами аналітиків економіка країни в 2013 році буде розвиватися уповільненими темпами (оцінки зростання варіюються від 0,2 до 0,5% ВВП). Це в першу чергу негативно позначиться на ринку робочої сили. Рівень безробіття зростатиме, в основному за рахунок звільнення працівників переробної промисловості (паперова, текстильна та інші промислові сектори). Несолодко буде і для фінансової сфери, що загрожує скороченням банківських прибутків. Місцеві бюрократи, поставлені перед вибором між інтересами робітників та банкірів, захищатимуть останніх. Але якщо в сусідній Франції реакція на подібну політику уряду не виходить за рамки мирних протестів, в швейцарці своє незадоволення можуть висловлювати по-іншому. Швейцарські капіталісти мабуть забувають, що в приватному володінні громадян знаходяться близько 3,4 мільйона одиниць вогнепальної зброї (на 7,7 млн. населення), більшість якої належить простим робітникам та службовцям. За показниками озброєності населення країна займає третє місце після США та Ємену, тому не дивно, що у відповідь на чергову політику «реорганізації», капіталісти отримують автоматну чергу у відповідь.
Звісно, навіть якщо випадок в комуні Менцнау був проявом класової ненависті, в цілому це негативний приклад. Індивідуальний протест, не зважаючи на свою радикальність та бойовитість, приречений на невдачу через свою слабкість. Вірити, що систему експлуатації та визиску можна зламати самотужки може або божевільний, або ж закінчений романтик. Тільки спільна, послідовна та безкомпромісна боротьба робітничого класу зможе змінити ситуацію.

VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0.0/10 (0 votes cast)
VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0 (from 0 votes)